Спільні та відмінні риси лідерства та керівництва

Організація внутрігрупового життя та управління нею безпосередньо пов’язані з вирішенням проблеми лідерства і керівництва. Йдеться про персоніфіковані форми соціального контролю та інтеграції механізмів і способів соціально-психологічного впливу задля досягнення максимального ефекту групової діяльності у спілкуванні та управлінні спільнотою.

Єдність, організованість, мобільність соціальної групи залежать від багатьох зовнішніх (особливості структури, в яку група включена) і внутрішніх чинників. Впливовими чинниками внутрігрупової єдності є лідерство та керівництво.

Лідерство, являючись психологічним за своєю природою феноменом (тобто таким, що виникає в системі неофіційних, неформальних відносин), разом с тим виступає ще як засіб організації відносин цього типу, управління ними.

Лідерство (англ. leader — провідник, ведучий, керівник) — один з процесів організації й управління соціальною групою, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни та з оптимальним ефектом.

Цей процес значною мірою детермінований панівними у суспільстві соціальними відносинами. Його характеризують відносини домінування і підкорення, впливу і наслідування в системі міжособистісних відносин у групі. Лідерство спрямоване на пробудження в членів групи мрії, до якої вони прямуватимуть, наснаження їх необхідною для цього енергією. Ефективність його залежить від наявності у соціальній групі визнаного всіма, авторитетного лідера.

Лідер — наділений найбільшим ціннісним потенціалом індивід, який має провідний вплив у групі.

Феномен лідерства є динамічним процесом, який може бути доволі суперечливим: домагання лідера і готовність до його провідної ролі можуть і не збігатися. Лідер не висувається групою на відповідну посаду, а спонтанно займає керівну позицію за явної чи прихованої її згоди. Найчастіше він перебирає роль неофіційного керівника, а з його особистістю ідентифікується специфічна система групових норм та цінностей, яка не завжди тотожна офіційній системі. Оскільки лідерство є системою відносин у групі, його слід розглядати як групове явище, адже лідер завжди є елементом цієї структури. Психологічна сутність лідерства полягає у здатності впливати на індивідів і групу, спрямовувати їхні зусилля на досягнення цілей.

Керівництво — здійснюваний індивідом чи колективним суб’єктом соціально-психологічний вплив на інших людей з метою структурування дій та відносин у групі (організації).

Керівництво є суто управлінським феноменом, офіційно регламентованим соціально організованим процесом. Реалізують функції керівництва спеціалізовані структури (у великих організаціях), а також безпосередньо керівник.

Керівник — індивід, на якого офіційно покладені функції управління і організації діяльності в групі (установі, фірмі та ін.).

Завдання його полягає у визначенні цілей спільної діяльності, які фіксують напрям розвитку організації, тобто задають образ кінцевого стану, до якого повинна дійти вона через певний проміжок часу. У визначенні таких цілей, структуруванні діяльності й відносин у спільності під час розв’язання нею різноманітних завдань, у впливі на персонал полягають сенс і сутність процесу керівництва.

З феноменом керівництва пов’язаний феномен лідерства у групі (організації). Вони іноді бувають тотожними, а часом породжують у своїй взаємодії протистояння і конфлікти.

Однозначної думки про доцільність поєднання в одній особі керівника і групового лідера у соціально-психологічній науці немає. Поширеним є твердження, що лідерські можливості збільшують силу впливу керівника; за активної реалізації керівником якостей ділового і мотиваційного лідера зростає задоволеність індивідів членством у групі. Не менш настирними є міркування, що ролі керівника і лідера у групі мають належати різним особам. Щодо цього використовують такі аргументи:

— діяльність лідера і керівника має неоднакову спрямованість. Керівник зорієнтований на реалізацію завдань групи, лідер — на її внутрішні інтереси;

— експресивний лідер, стаючи формальним керівником, розвалює групову діяльність або змушений переорієнтовуватися на інструментальні функції (ділова сфера). Це може спричинити його конфлікт з групою (він або не стає керівником, або перестає бути лідером);

— існує не так багато груп, яким властиве поєднання в одній особі керівника та інструментального лідера. Як правило, такими є наукові колективи;

Лідер

Керівник

визначається стихійно може не мати формальних прав та обов’язків не має офіційно встановлений певною системою санкцій у сфері своєї активності обмежений внутрігруповими стосунками не несе відповідальності перед законом за справи  у групі регулює міжособистісні стосунки у групі лідерство виникає за наявності мікросередовища висунення лідера залежить від настрою групи, змін у міжособистісних відносинах здебільшого приймає безпосередні рішення, які стосуються групової діяльності 10.не намагається зберегти існуючу систему, меншою мірою, ніж керівник, спирається на загально-прийняті управлінські методи, може нехтувати правилами управлінської ієрархії головним принципом успіху вважає невимушеність шукає однодумців непередбачуваний, винахідливий переважно визнає свої помилки і не боїться виправляти їх діє за принципом рівності цінує повагу колег, має високу репутацію, з повагою ставиться до працівників, захищає їх інтереси

призначається офіційно має надані законом певні права та обов’язки наділений системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які може впливати на підлеглих представляє свою групу в зовнішній сфері відносин несе відповідальність перед законом за справи у групі регулює офіційні відносини групи як соціальної спільності пов’язаний з усією системою суспільних відносин, оскільки керівництво є елементом макросередовища керівництво є явищем стабільнішим, ніж лідерство процес прийняття рішення керівником значно складніший, він опосередкований багатьма обставинами, які не обов’язково мають витоки в цій групі чи організації добре розуміє особливості системи, її правила і процедури передусім зважає на кількісні, а не якісні показники шукає добросовісних виконавців високоосвічений спеціаліст з великим досвідом, постійно підвищує свій професійний і науковий рівень, навчає складних процедур і методів не вибачає помилок ні собі, ні іншим вважає, що навіть вико компетентні підлеглі нездатні працювати без контролю і вказівок зверху намагається створити собі хороший імідж, хоча це в принципі неможливо через конфліктну природу відносин між ним і підлеглими

 

Незважаючи на відмінності, керівник і лідер часто вирішують і взаємопов’язані проблеми, покликані стимулювати групу, націлювати її на розв’язання групових завдань та ін. Чимало спільних рис містять і психологічні характеристики їх діяльності, зокрема:

— керівник і лідер є координаторами, організаторами соціальної групи;

— керівник і лідер, хоч і різними засобами, здійснюють соціальний вплив у групі;

— керівник і лідер використовують субординаційні відносини (керівник — чітко регламентовані, лідер — заздалегідь не передбачені).

Особа, яка претендує на роль лідера, передусім має компенсувати недоліки і прорахунки у діяльності групи та її керівника. В такому разі лідер повинен взяти на себе відповідальність за реалізацію інтеграційної та об’єднуючої функцій. Не менш важливою є регулятивна функція, спрямована на персоніфікацію функціонально-рольових відносин в групі, встановлення і підтримку сприятливих соціально-психологічних відносин, вироблення і підтримку групових норм. Це особливо важливо для груп, у діяльності яких домінують формальні, позбавлені уваги керівника до підлеглих, відносини. Отже, вирішальна роль лідера полягає в інтеграції членів групи та регулюванні взаємин у ній. Намагання придушити вияви у групі лідерської ініціативи зобов’язує лідера підтримувати цю ініціативу в усіх її легітимних формах.

Своєрідної наскрізною темою прикладних досліджень є проблема управління. Це обумовлене тим, що вона має відношення до самих різноманітних ланок суспільного організму. Тому разом з психологами в розробку проблеми залученні спеціалісти з економіки та соціології. Соціальна   психологія   має  тут  свій  власний  досить  чітко  визначений аспект.

Однією з важливих частин вивчення проблеми лідерства та керівництва є питання про необхідність і лідеру і керівнику психологічних якостей. Численні прикладні дослідження орієнтовані саме на вияв цього питання. Заради цього застосовуються різноманітні особистісні тести, конструюються інші методики, часто робляться описи  характеристик ідеального керівника. Природно, що за допомогою цих методик схоплюються багато, дійсно необхідних керівнику властивостей, перелік яких почерпнутий із життєвого досвіду. Однак при проведенні прикладного досліджування по цьому питанню не можна забувати про нерозв’язання на теоретичному рівні багатьох питань, що сюди належать.