Почуття провини.

Вітаю.

Близько 11 місяців тому чи близько того припинила довгу дружбу в 17 років.

Написала довге повідомлення, в якому пояснила причини, з яких припиняю спілкування, перед цим довго обдумувала це рішення.

У відповідь прилетіли образи та знецінення, натяк, що це нібито вона давно в мені розчарувалася і далі ми й так не змогли б спілкуватися.

Було прикро, але гаразд, я втомилася завжди розуміти, приймати та підтримувати й у відповідь отримувати лише крихти уваги.

Я відписалася від неї в соцмережах, через 4 місяці після цього вона з'явилася в мене в сторісах і так підглядала періодично.

Згодом я зрозуміла, що мені неприємно бачити її у своїй соцмережі, і заблокувала її.

Стало спокійніше, що вона більше не нагадує про себе.

Як от днями в моїх сторісах висвітилася сторінка її чоловіка навряд чи б він дивився, найімовірніше, вона дивиться з його сторінки, оскільки її особиста в мене в блоці.

Отож, людина пафосно наприкінці написала промову, де знецінила мене і сказала, що розчарувалася, але тепер наполегливо приходити в мої соцсети і навіть блок її не зупиняє і не ображає навіщо їй це? Тим паче, вона розуміє, що я бачу її. Вона не може повірити, що я, яка до цього була тією, що приймає і розуміє всі її таракани, отак взяла і просто закінчила спілкування? Чи спеціально нагадує про себе, чи може якась ще причина? Як вважаєте?

Доброго дня! Я студент університету, навчаюся на заочній формі. Останнім часом відчуваю сильне психологічне напруження через навчання.

Я дуже люблю математику. Мені подобається самостійно її вивчати, глибоко розбиратися у складних темах, досліджувати доведення та отримувати задоволення від самого процесу пізнання.

Однак через вимоги університету та наближення заліків я змушений вивчати матеріал значно швидше, ніж мені хотілося б.

Я почав помічати, що поступово змінюється моє ставлення до математики. Замість інтересу та задоволення дедалі частіше виникають роздратування, поспіх і бажання якнайшвидше завершити чергову тему.

Крім того, я відчуваю наростаючу втому, приділяю менше часу, відпочинку та іншим своїм інтересам.

Є ще один важливий момент, пов'язаний із моїм дитинством.

У мене був неприємний досвід, пов'язаний із контролем з боку інших людей. Через це я дуже болісно сприймаю ситуації, коли хтось визначає, що, коли та як я повинен робити. Але про своє минуле я розповідати не хочу.

Для мене особливо важливо самостійно обирати свої заняття, їхню тривалість і спосіб виконання. Коли я відчуваю, що мене контролюють або змушують діяти в певному темпі, у мене виникають сильний внутрішній опір і роздратування.

Я припускаю, що мій минулий досвід може посилювати реакцію на університетські вимоги, хоча не знаю, наскільки такий зв'язок справді існує.

Водночас я розумію, що університетські обов'язки нікуди не зникнуть і мені необхідно готуватися до заліків.

Я самостійно вивчаю усвідомленість (mindfulness), практикую медитацію та намагаюся навчитися краще ставитися до власних переживань.

Як навчитися справлятися з психологічним тиском, якщо об'єктивні причини стресу поки що неможливо усунути?

Й як зберегти внутрішню мотивацію та задоволення від улюбленої справи, коли вона перетворюється на обов'язок?

Мені хотілося б навчитися більш стійко справлятися з подібними обставинами в майбутньому.

Доброго дня, в мене тривожно Депресивний розлад, та сильні провали в пам'яті