Несмачна полуниця

Марічка любить доглядати за своїми грядками полуниці. Полуниця починає цвісти навесні і цвіте і плодоносить до самих морозів. Зараз листопад, вся природа вибухнула кольорами осені і завмерла. Город став чорний, життя пішло під землю, щоб повернутись навесні. Господиня пішла до саду побілити дерева на зиму. Коли вона проходила повз грядки полуниці, побачила, що в жовтні прополені, вони ще і зараз були соковито зеленими, охайними, рівними рядочками зеленіли і червоніли плодами на фоні чорної як ніч землі. Попускали “вуса” і ті прижились і теж плодоносили. На грядках — жодної бадилиночки бур’яну. Полуниця буяла повністю зеленого листя і великими гарнезними ягодами. Це було дивно і несподівано. Навіть цей сорт у такий холод вже не має родити, принаймні не так безсоромно гарно. Ягід було багато, а у Марічки при собі ні кошика, ні якої іншої посудинки. “Назбираю скільки поміститься в руки, віднесу це і візьму посудинку дозбирати, бо жаль, що така краса тут пропадає. Хоч би вони були смачні.” Марічка, назбиравши скільки в руки влізло, понесла до хати, поділитись з родиною, пригостила. У людей загорілись очі, коли вони побачили гарнезні ягоди в її руках. План був дуже простий — кусьнути ягідку і отримати задоволення. Людина кусає ягідку і на її обличчі вимальовується страшний Марічкин страх — людина кривиться від огиди “Воно на смак як каналізація.”

 Дивна історія, чи не так? Це сон. Снам таке можна — а саме — наочно і метафорично показувати нам те, що нас так бентежить. Це відкрите вікно, через яке можливо побачити що відбувається в глибинах неусвідомленого, розшифрувати і свідоміше подивитись на те, що не гладко йде в нашому житті.

 Конкретно цей сон — чудова наочна ілюстрація до синдрому самозванця. Бо так живе типовий самозванець, – обдарована талантами людина, яка має хист потрудитись (у цім сні — ідеально прополений город без зайвої бадилиночки бур’яну на чистому чорноземі — метафора кропіткої праці, великої уваги до неї) і виростити щось справді гарне, що може викликати захоплення (гарні соковиті плоди навіть в негоду). І вірний, невідступний супутник кожного самозванця — страх, що їх плоди, результати праці наштовхнуться на знецінення чи навіть огиду (як у цьому сні) зі сторони інших людей, яким ці плоди презентуються. Все йде природнім чином чудово у самозванців, допоки не настає година насолоди плодами своєї праці. Їм ніби неможливо повірити, що ця насолода правда можлива. 

Самозванець сліпий до самого себе – ігнорує всі свої чесноти, уміння, таланти, сильні сторони і привабливі якості. Бо то все – випадково вийшло, само по собі склалось, бо обставини зручно зійшлись, пощастило із знайомством, білет витягнув вдало – все що завгодно вони вам нарозказують (вони дуже талановиті у придумуванні причин свого успіху) аби тільки не помітити слона в кімнаті – успіх, який прийшов до них завдяки їхньому таланту. І ви будете дивитись на них круглими очима, поки дисонанс між картинкою беззаперечного успіху і тим як людина його оцінує, буде зводити вас з розуму. І ні, це не ті люди, що принижують власні досягнення заради вдаваної скромності. Вони справді в це вірять.

 Для того, щоб успішно стати самозванцем, вам потрібно рости з батьками, які не радіють вашим успіхам, не помічають ваших талантів, вимагають від вас надмір того, на що дитина здатна в тому чи іншому віці, звертають увагу на вашого сіблінга більше ніж на вас, бачать ваш талант але не мають тих органів, які здатні його належно оцінити. Історії життя можуть бути дуже різні. Всіх їх об’єднує те, що в певний важливий момент розвитку, люди, які знаходились поряд, з якихось причин, не здатні були розгледіти, підтримати і допомогти зернятку вирости і зміцнитись. І зернятко виявилось достатньо міцним, щоб прорости і дати гарні плоди. Але оскільки важлива йому людина не здатна була сказати, що “У тебе виходить, ти міцне і гарне дерево”, то зернятко так і продовжує жити з відчуттям маленького ні на що не здатного зернятка (будучи вже гарним деревом).

 Зернятки, марічки, шукайте свої дзеркала, дивіться в них і вірте тому, що ви бачите. Почніть сумніватись в істинності оцінки ваших батьків, можливо вони не змогли оцінити красу вашого квіту не тому, що ви не розквітли, а тому що вони сліпі. Питайте у зрячих. Ваші рідні, вчителі не оов’язково мали бути жорстокими людьми. Навпаки – вони могли бажати вам добра – підганяючи рости, направляючи ваш розвиток туди, в ту сферу, де, як їм здавалось, вам чекає успіх. Можливо, їхній страх чи тривога, чи власна травма були настільки великими, що за ними не змогли розгледіти вас такого, яким ви справді є. Це сумна сторона життя. Але є і хороша новина –  вже можна шукати тих, хто бачить, вже можна повірити їм.