"Набір для щастя", який є у кожного від народження

Від народження у дитини є все, щоб стати щасливою людиною – щирість, спонтанність, розуміння своїх бажань, прагнення роботи те, що хочеться і не роботи те, чого не хочеться робити! 

Іноді щирість дитині викликає почуття сорому у батьків і тоді дорослі вчать “не бути щирими, не бути собою”, спонтанність дитини стає незручною для батьків і тоді дорослі вчать “сидіти і чекати”, розуміння своїх бажань дитини може бути обезцінено батьками “багато ти хочеш або перехочеш” і тоді дитина вчиться відмовлятися від своїх бажать, бо виявляється мої бажання неважливі! Робити те, що дитина хоче часто стає під забороною дорослих і тоді дитині залишається роботи те, що хочуть дорослі, а не вона сама. Не робити те, чого не хочеться – з часом для дитини стає майже неможливо, бо є ж “потрібно” від дорослих: “потрібно поїсти і мені байдуже, що ти не хочеш зараз їсти”.

В результаті дитина, яка мала набір для щастя, втрачає його, бо стає “зручною” для батьків, а точніше батьки роблять дитину такою! Дитина відмовляється від своїх бажать, з часом перестає розуміти свої бажання, зраджує собі, підлаштовуючись під батьків. Батьки мають тиху, слухняну, але нещасливу дитину.

В дорослому віці така дитина не розуміє своїх бажань, втрачає спонтанність, пливе за течією, робить те, що потрібно і не робить те, що хочеться.

Що робити, щоб дитина не втратила “набір для щастя”?

Батькам працювати над собою! Тренувати вміння чути бажання дитини, давати право вибору, приймати дитину такою, яка вона є.

Так, це вимагає часу, сил, затрат енергії! Головне пам’ятати, для чого ви це робите? Для того, щоб моя дитина була щаслива!

Чого я хочу: ви хочете щоб ваша дитина була “зручною” чи щасливою?

На прикладі, як це може виглядати?

Протягом дня ваша дитина говорить вам купу своїх “хочу”, спробуйте ПОЧУТИ хоча б декілька “хочу” дитини. Звісно, не всі “хочу” мають реалізовувати негайно, ваша задача почути і показати дитині, що вона була почута вами! “Я чую, що ти хочеш піти до парку, давай обговоримо, коли ми це можемо зробити, щоб було зручно всім”.

Наступний крок – РЕАЛІЗАЦІЯ дитячих “хочу”. Вибрати декілька варіантів і втілити їх в життя. “Пам’ятаєш, ти хотів до парку атракціонів? Я знаю, що це для тебе важливо. Ми поговорили з татом і можемо поїхати завтра. Як тобі така ідея?”. ” Якось ти просив приготувати оладки, тоді в мене не було часу, але я пам`ятала про твоє прохання і тепер твої оладки чекають на тебе, запрошуй тата і йдемо разом куштувати”- ось так ви показуєте дитині, що бажання дитини є важливими і почутими.

Ніби такими простими речами батьки роблять важливі речі для дитини, яка в майбутньому стане щасливим дорослим, який розуміє: що він хоче від життя!

 

А що робити з моїми нереалізованими дитячими бажаннями? – можуть запитати батьки. Я рекомендую своїм клієнтам встановити контакт зі своєю дитячою частиною, згадати, що ви вже дорослі і самостійно можете потурбуватися про свою внутрішню дитину. Згадайте ситуацію, коли батьки не почули ваше бажання. Що саме ви хотіли в цей момент? Це може бути повітряна кулька або якась іграшка. Приміть ситуацію, визнайте, що батьки тоді не могли реалізувати ваше бажання, але від цього ваше бажання не стало менш цінним! Зараз є ви, вже дорослий! І ви можете реалізувати своє дитяче бажання для своєї внутрішньої дитини! Звучить може й дивно, але говорю з досвіду, які мої клієнти приходять щасливі, коли реалізовують свої непочуті дитячі бажання!

Успіхів та вдалої роботи, шановні батьки!

Ваш психолог, Вікторія