Хронічна депресія (дистимія): життя з постійним смутком

Якщо вам здається, що останніми роками (чи усе свідоме життя) ваше внутрішнє життя стало похмуріше, речі які раніше дарували вам радість, більше не приносять того ж задоволення, а також зменшилась кількість енергії та мотивації – зверніть увагу на своє психічне здоровʼя.

Дистимія або хронічна депресія – це легша форма депресії із тривалим хронічним перебігом.

Підозрювати дистимію можна, якщо симптоми тривають понад два роки. Хоч даний психічний розлад є легшим за клінічну депресію, він все ж може створювати суттєві труднощі для повсякденного функціонування.

Симптоми дистимії часто легко сплутати із емоційним вигоранням, виснаженням, поганим соматичним самопочуттям, втратою мотивації та навіть нудьгою.

Вчасна психотерапія у поєднанні з медикаментозним лікуванням запобігає більш довготривалому зниженню функціональних можливостей та подальшим епізодам важкої депресії.

Симптоми дистимії

Симптоми хронічної депресії у різних людей можуть дещо відрізнятись, але часто включають почуття смутку, брак енергії, труднощі з концентрацією та відсутність інтересу до повсякденної діяльності.

У половини пацієнтів перші симптоми з’являються до 25 років. Коли симптоми з’являються в молодому віці, людина може прийняти їх за нормальне життєве явище та не звертатися за допомогою роками.

До основних симптомів також належать:

Пригнічений настрій, що займає більшість часу вашого емоційного самопочуття, тривалістю мінімум два роки.

Цей пригнічений настрій має включати щонайменше два з наступних симптомів депресії:

• Зниження енергії або активності
• Безсоння або часте пробудження вночі
• Зниження самооцінки або відчуття неповноцінності, непотрібності
• Труднощі концентрації або забудькуватість
• Часто хочеться плакати та/або часто плачете (декілька разів на день чи щодня)
• Втрата інтересу до сексуальної активності або інших джерел задоволення
• Зниження апетиту
• Відчуття безнадійності, безсилля або розпачу
• Відчуття, що справлятися з повсякденним життям – занадто важко
• Песимістичні думки щодо минулого або тривалий сум за минулим (наприклад, «а колись було краще», «колись я був таким/такою енергійним(-ною)»)
• Припинення соціальних контактів
• Зниження бажання розмовляти
• Зниження працездатності
• Більша чутливість до стресу, конфліктів
• Фізичні симптоми: головний біль, біль у животі тощо

Чому люди роками живуть із депресією?

Найчастіше люди просто не помічають нічого незвичного у своєму емоційному самопочутті.

Дистимія тим і небезпечна, що не починається раптово. Ви та ваші рідні, друзі можете думати, що такий у вас характер, ви завжди були тихою та чутливою людиною, якій важко «жити життя» так, як це роблять інші.

Можливо, ви навіть думаєте іноді, що «ви зламані» чи «не такі, як всі інші» та починаєте суворо до себе ставитись, що ще більше утруднює симптоматику.

Що може бути причиною дистимії?

Дистимія, як і інші розлади настрою, є наслідком поєднання біологічних передумов, психологічних особливостей та факторів середовища.

Ось кілька факторів, які можуть сприяти розвитку цього стану:

Біологічні фактори

• Неправильне функціонування нейромедіаторів, таких як серотонін і дофамін, можуть впливати на настрій і поведінку.
• Генетична схильність: дистимія частіше зустрічається у людей, які мають родичів з депресією або іншими розладами настрою. Хоча конкретний ген, відповідальний за дистимію, не виявлений, генетична схильність спостерігається.
• Органічні зміни мозку: деякі люди з дистимією можуть мати незначні зміни в структурі головного мозку.

Психологічні фактори

• Люди з певним типом особистості (наприклад тривожний, депресивний, психосоматичний, обсесивно-компульсивний тощо) особливо схильні до песимізму, можуть бути більш сприйнятливими до дистимії.
• Тривалий у часі травматичний досвід, насильство, зневага в дитинстві, смерть близької людини, розлучення, вимушений переїзд чи інші стресові події можуть сприяти розвитку дистимії.

Фактори навколишнього середовища

• Тривалий стрес, наприклад, через роботу, сімейні чи фінансові проблеми, може збільшити ризик розвитку дистимії.
• Хронічні фізичні захворювання або інші психічні розлади, такі як тривожні розлади, можуть збільшити ризик дистимії.
• Зловживання алкоголем або наркотиками може збільшити ризик дистимії або погіршити її симптоми.

У чому ризики хронічної депресії?

Невчасне звернення за допомогою або ігнорування симптомів дистимії має ризик переростання у важкий депресивний стан.

Тому дуже важливо займатись профілактикою психічного здоровʼя. Наприклад відпочивати, робити більше речей, котрі приносять вам задоволення, спілкуватись із рідними та друзями, а також пройти курс психотерапії до повного або часткового зниження симптоматики.

Поширеність хронічного депресивного розладу становить близько 2%. Серед жінок поширеність вища, ніж серед чоловіків.

Коморбідність (тобто наявність супутніх захворювань) дуже часто спостерігається при дистимії та тривожних розладах, розладах особистості, зловживанні психоактивними речовинами. А у молодих пацієнток часто спостерігаються також розлади харчової поведінки.

Чи може хронічна депресія накладатися на депресивний епізод?

Існує поняття подвійна депресія (double depression) — стан, коли на тлі персистентного депресивного розладу (дистимії) розвивається великий депресивний епізод. Фактично людина живе з «хронічною похмурою погодою», але час від часу потрапляє у справжню зливу.

Дистимія може стати причиною депресивного епізоду. Тобто ви відчуваєте раптове загострення свого стану.

Наприклад, вам завжди було трошки сумно, апатично, а останні два тижні вам не просто сумно, а хочеться ридати або навпаки ви ніби нічого не відчуваєте, не хочеться взагалі ставати з ліжка, усе втратило сенс.

Чи лікується хронічна депресія, і як саме?

При вчасному зверненні до психотерапевта можливо мінімізувати симптоми дистимії. А при гарній тривалій роботі із добрим психотерапевтичним альянсом можливо навчитись самопідтримці, більше помічати радості у житті, довіряти оточенню та щиро проявляти не боячись власної вразливості.

Також ефективним є тривале лікування антидепресантами. Короткотривала терапія здебільшого призводить тільки до рецидиву симптомів після періоду лікування.

Важливі тут доброзичливі стабільні стосунки «лікар-пацієнт».

Різні психотерапевтичні методи, особливо в комбінації з фармакотерапією, також підвищують ефективність лікування.

Що може допомогти вже зараз?

Якщо інформація із даної статті вам відгукнулась, уже зараз ви можете звернутись до психолога/психотерапевта за психотерапевтичною допомогою.

У випадку хронічної депресії ефективними можуть бути як директивні, так і недирективні підходи.

• Недирективні напрямки (психоаналіз або психодинамічна психотерапія, гештальт-терапія, інтерперсональний підхід, юнгіанський аналіз тощо). допомагають дослідити глибинні причини, несвідомі конфлікти та роботу з внутрішньою порожнечею, що часто супроводжує дистимію.
• Директивні методи (як-от когнітивно-поведінкова терапія, діалектично-поведінкова терапія, схема-терапія) добре працюють із конкретними установками, поведінковими патернами та навичками саморегуляції.

Як може допомогти психотерапія при дистимії?

Оскільки дистимія має хронічний перебіг та тісно вплітається у структуру особистості варто працювати саме із особистістю загалом, а не над симптомами окремо.

Наприклад, у психодинамічному підході спеціаліст є провідником у дослідженні клієнтом своєї психіки.

Якщо клієнтові вдасться більше дізнатись про себе, свої психічні особливості, несвідомі внутрішні конфлікти та почуття, можливе загальне поліпшення добробуту, зниження психічного напруження та розширення варіантів взаємодії зі світом та собою.

А також, позитивний досвід стосунків у психотерапії сприяє зміцненню ідентичності та самооцінки, додають людині життєвих сил, стійкості до стресу, здатності більш автентично будувати свої життєві цілі та, зрештою, просто радіти життю.

Запрошую у терапію

Мені як спеціалісту дуже подобається робота із депресивними станами, включаючи дистимію. Часто це досить глибокі, чуйні та вдячні клієнти, що цінують той живильний звʼязок, який формується на наших зустрічах.

Якщо ви помічаєте за собою симптоми дистимії, то я залюбки допоможу вам із цим розібратись. Ви не самотні у своєму смутку.

Мій офіційний статус – це психолог. Вже трішки більше 10 років я продовжую своє тривале та ґрунтовне навчання на психотерапевта. На разі, я є кандидатом у психотерапевти за напрямком психоаналіз (або психодинамічна психотерапія), що надає мені змогу проводити психотерапію під регулярною супервізією.

Колись я теж була клієнткою. Свою індивідуальну психотерапію тривалістю 6 років та групову психотерапію тривалістю 5 років я пригадую як найцінніший досвід, що траплявся зі мною в житті.

Знання про себе, набуті у цих психотерапіях, та особливий контакт із моєю психотерапевткою та психотерапевтичною групою досі є всередині мене. Досі я час від часу звертаюсь до цих спогадів, все більше розуміючи себе.

Навіть якщо колись котрісь слова терапевта були мені незрозумілими, вони можуть набути сенсу роками опісля. В цьому для мене вся магія психоаналізу.