Я в терапії вже достатньо давно, хоч і з небагатьма перервами. Якщо бути точнішою - з 2019 року.
І за цей час я пам'ятаю не так багато моментів, коли б я була в шоці від інсайтів і була приголомшена результатом сесії з переконанням, що він змінить моє життя.
Але до терапії:
мені було важко приймати в собі деякі речі - наприклад, злість, любов до романтичних і фентезійних книг/серіалів, страх невідомості - настільки, що іноді я їх в собі взагалі не помічала, іноді - заперечувала, а коли все це виливалось неконтрольовано - дико соромилась. Зараз я відчуваю набагато більше свободу, а разом з цим і "зриви" з емоційними вибухами, запійними переглядами і самоконтролем до виснаження майже зникли, хоча деякі події все ще можуть тригернути
я не знала, наскільки сильно мене зачіпають деякі речі - наприклад, наскільки сильно вплинули на мене батьки, чи на що здатні мої ж власні слова до себе. Зараз я набагато швидше помічаю свої тригери, як і підтримку
мені було дуже важко проявлятись. Я і зараз не сказала б, що артистична, але точно більш справжня
я не вміла говорити відверто в стосунках - я втікала від незручних розмов, десь знецінювала. В перших підліткових стосунках просто перестала виходити на зв'язок, бо не могла витримати розмови, де виявлюсь або "злою", або покинутою🫣
я дуже часто додумувала за оточуючих: "оцим я не сподобаюсь", "я буду всім тільки заважати", "ця людина 100% буде мене критикувати" - не скажу, що зараз от ніколи так не роблю, але помічаю і можу поставити під сумнів те, що думаю, не зупиняти себе власними ж фантазіями
я поганенько відчувала власне тіло і емоції - переїдала і сварила себе, бо потовстішаю, раціоналізувала замість відчувати те, що і так є. Зараз я можу і аналізувати, і відчувати, окрім якихось тригерів - але і там можу повернутись і достукатись до себе. Це серйозно допомагає приймати рішення (коли застрягаєш у "так, але..."), будувати стосунки (бо з найближчими не виходить просто вдягнути на себе роль і грати її, там завжди вилазить найглибше), відчувати себе в гармонії з собою
я часто не розуміла, чого хочу, і забивала порожнечу тим, що "треба", або тим, що я маю хотіти - і потрапляла у місця, які тягнули з мене сили, почувалася сумною і самотньою "без причини"
я працювала, щоб бути "хорошою" - пишалась собою, коли пропрацювала "достатньо багато" (як правило, це було "зранку до пізнього вечора під фільм, який я не запам'ятаю, і ще на вихідних")
Список можна продовжувати, насправді. Десь це накопичувальний результат терапії. Гарна терапія - це не обов'язково коли "інсайт за інсайтом", це стосунки чи простір, якщо хочете, які відрізняються від того, що є у вас в житті, з можливістю цей досвід прожити І осмислити. Раціональні "відкриття" - це частина процесу, але навіть не 50%. Це поступові тренування, не з "о, сьогодні о 17:57 я перестала бути хорошою дівчинкою", а з "я планомірно працювала, жила, злилась, сумувала, приймала - і тепер відчуваю і роблю інакше"
Десь - це можливість взяти підтримку, щоб рухатись у житті поза сесіями. Я наважилась на довге і вартісне навчання майже без фінансової підтримки, змінила роботу, наважилась відстоювати себе у безкінечних поборах "збираємо на день народження ректора по 1000 грн", звільнилась, одружилась, шукала нових знайомств, почала працювати над блогом, над каналом... - багато в чому завдяки підтримці, яку мала. І за яку вдячна