Всі люди з якими мені доводилося зіштовхуватися у своїй практиці, чи то на роботі в школі, чи то просто клієнти, отримували від мене саме те, що їм було потрібно в той момент.

Одна моя клієнтка казала, що два роки в її голові живе одна і та ж думка, якої вона ніяк не може позбутися, досліджуючи це - вона прийшла до того, що їй у житті не вистачало банального питання: «А для кого ти все це робиш?». Здавалося б. Ну що такого у цьому питанні? Але саме на тій зустрічі, саме на той момент вона була готова почути його чітко з розумінням та бажанням дати відповідь. Через добу вона зловила кайф від усвідомлення того, що можна зайнятися тим, чим давно хотілося. Для себе. Були й ті, для кого важливим був момент. Перебувати з ними поряд, тримати за руку чи обійняти. Важливим був тілесний контакт, який вони змогли повністю відчути, контакт для підтримки та безпеки. Кожен із них уникав мене прийнятим: сердився він чи плакав, мовчав чи був природним.

Відчувати і усвідомлювати що потрібно твоєму клієнту, а потім дати йому це найважливіше для мене в роботі. Це дає повне розуміння того, яка я людина.

Коли я прийшла в терапію, я зовсім не знала, що мені робити і як жити. Сім'я розвалювалася, стосунки з батьками були кошмарними. Все валилося з рук. Здавалося ще трохи і я почну божеволіти. Власних особистих кордонів просто не було. Я не вміла говорити «ні» і робила все, що на мене вішали. Після курсу психотерапії. Нині. Я знаю, що моє, а що ні. Моя сім'я, включаючи батьків, стала для мене захистом і опорою у всіх випадках. Я навчилася вчасно відпочивати та вчасно відмовлятися від справ, які не приносять мені задоволення. Навчилася цінувати та любити себе.