Привіт, Соня. Дякую за те, що ділишся, що не мовчиш і шукаєш шлях, щоб вийти зі стану,який не можеш витримати.Я дуже уважно прочитала те, що ти написала.
І мені правда шкода, що тобі зараз настільки важко.
Те, що з тобою відбувається — це не “ти погана” чи “ти винна”. Це виглядає як стан, коли вже занадто багато болю, самотності і втоми. І ти просто намагаєшся якось це витримати.
Було б добре, щоб ти могла з кимось говорити чи переписуватись про свій стан, зараз є багато платформ ( колега вище писала за тінейджер), є багато також безкоштовних телефонів довіри, де працюють психологи з запитами такі як у тебе, де безпечно та конфеденційно. Можливо є шкільний психолог, з яким можна поговорити, або хтось із родичів( тітка, хресна). І справді у твоєму віці є зміна у тому,як мелатонін( горомон сну) виробляється і часто коли складно — перше, що часто ‘злітає’, це сон і харчування.І це не тому, що ми ліниві чи неорганізовані, а тому, що психіка перевантажена. Але саме ці прості речі — сон і їжа — є базою, яка допомагає нам витримувати більше. Можеш спробувати зовсім маленькі кроки — не “нормалізувати”, а просто трохи підтримати себе:наприклад, якщо вдасться лягти на 10–15 хв раніше або з’їсти щось дуже легке, навіть кілька шматочків — цього вже достатньо. В час війни, коли друзі хто де, важко бути без опори та підтримки, і тут на допомогу може прийти все те, що хоча б трохи але подобається: пригадай від чого ти отримуєш або отримувала раніше задоволення? мождиво є щось таке, про що ти призабула?- танці, хоббі, читання?Не обов’язково зараз це має приносити радість — іноді достатньо, що це просто знайоме. Бережи себе.
