Вітаю!… Бачу, що наявні такі труднощі: зациклення на події, сильне почуття провини, нав’язливі думки з реакцією тривоги, порівняння себе з іншими мамами, а також внутрішній тиск через уявлення про «ідеальний» досвід. Окремо це все підсилюється післяпологовою емоційною вразливістю.
Це ситуація зрозуміла — коли важлива подія проходить не так, як очікувалось, психіка може «застрягати» на ній і знову прокручувати...
Я би працювала в такому напрямку: спочатку м’яко знижувала інтенсивність нав’язливих думок і тривоги, далі — пропрацьовувала почуття провини та реальну відповідальність без самозвинувачення. Поступово ми б зменшували внутрішній ідеалізований сценарій «як мало бути» і порівняння з іншими, а також допомагали б інтегрувати цей досвід як частину життя, а не як «помилку». У результаті формується більш спокійне, приймаюче ставлення до себе і цієї ситуації.