Співчуваю вам щиро. З того, що ви описуєте, видно глибоке виснаження. У стані тривалого напруження будь-яка помилка або зауваження переживаються як підтвердження того, що з людиною «щось не так».
Варто враховувати і фон, в якому ви живете. Фон війни значно знижує психологічну стійкість і посилює вразливість до будь-яких зовнішніх подразників. І ті реакції, які ви описуєте, часто виникають саме в умовах хронічного стресу.
Хочу поділитися і власним досвідом. Свого часу я прийшла до психотерапії з запитом навчитися не плакати. Здавалося, що сльози є моєю головною проблемою. У процесі роботи стало зрозуміло, що вони були наслідком накопиченого внутрішнього напруження, жорсткої самокритики та відсутності внутрішньої опори. Коли з’являється більше стабільності всередині, емоційні реакції поступово стають менш різкими без спеціального контролю над ними.
З таким станом можна працювати. Поступове відновлення ресурсу, робота з самоцінністю та внутрішнім тиском дають відчутні зміни навіть у складних зовнішніх обставинах.
