Психотерапія стала для мене не просто професією — вона стала шляхом до себе.
Коли я вперше прийшла в терапію, у мені було багато сорому, тривоги, прагнення бути «хорошою» та водночас — сильного внутрішнього болю, якого я не могла пояснити. Я шукала відповіді зовні, але повертатись до себе було страшно.
Терапевтичні стосунки дали мені досвід того, що можна бути поруч із собою — різною. Вразливою, розгубленою, зливою гніву або хвилею смутку. Я навчилася не тікати від своїх переживань, а слухати їх як повідомлення про важливе.
Цей досвід навчив мене витримувати напругу невідомості. Бути поруч із іншим — не з готовими порадами, а з уважністю до його унікальної історії.
Я пройшла понад 2500 годин особистої терапії та супервізій, і кожен етап відкривав нові глибини: у моїх реакціях, у стосунках, у здатності бути живою.
Психотерапія змінила мій спосіб мислити, відчувати й бути з людьми. І тепер я можу супроводжувати інших у цих важливих внутрішніх подорожах — не з теоретичної цікавості, а з глибокої емпатії та власного досвіду