Одного разу майстер дзен був у гостях у сьогуна. Лив дощ, але сьогун наполегливо тренувався в саду, розмахуючи катаною.
"Я досяг найвищої майстерності у фехтуванні," похвалився сьогун. "Дивись, мої рухи настільки швидкі, що я досі не намок під дощем."
Але монах відповів, що його техніка значно краща. Самовпевненість монаха розлютила сьогуна, і він запропонував йому продемонструвати свою майстерність.
Тоді монах вийшов на середину саду й розкинув руки. Він миттєво промок до нитки.
"Це і є твоя техніка? Намокнути під дощем?" — глузливо запитав сьогун.
"Ось у чому справжня суть дзен," — відповів монах. "Той, хто намагається рухатися так швидко, щоб не намокнути, живе в ілюзії. Істина в тому, щоб щоразу намокнути, коли потрапляєш під дощ."
У цей момент сьогун досяг просвітлення.
Істина в тому, щоб щоразу намокнути, коли потрапляєш під дощ. Для мене годі й шукати кращу метафору до психотерапії.