Теорії дослідження лідерства та керівництва

Теорії дослідження лідерства та керівництва.

У процесі досліджень феномену лідерства, що активно розгорнувся на початку XX ст., сформувалися різні концептуальні системи, теорії, кожна з яких розглядала його під особливим кутом зору, відповідно пояснюючи його походження, сутнісні особливості, вплив на функціонування соціальної групи. Що стосується теорій керівництва, то як таких окремих теорій не виділяють. В науковій практики більшу популярність отримали дослідження стилів керівництва. Розглядаючи теорії управління частіше ототожнюють поняття лідерства і керівництва, вивчаючи загальні теорії управління.

Теорія рис (особистісна теорія лідерства)

Теорія рис, концентруючи свою увагу на вроджених якостях лідера, доводить, що ним може бути особа з певними особистісними якостями (сукупністю певних психологічних рис). Різні дослідники по-своєму виокремлювали ці характеристики, так і не дійшовши згоди щодо їх переліку. У надрах теорії рис зародилася харизматична концепція, згідно з якою людина народжується із задатками лідера, лідерство послане окремим видатним особистостям як благодать, “харизма” (грец. charisma — дар, милість, Божа благодать). Харизматичний лідер користується у групі абсолютною довірою, спонукає до схиляння перед собою. [5]

Ситуаційна теорія лідерства

Не відкидаючи теорії рис, ситуаційна теорія лідерства вважає лідерство продуктом ситуації. Згідно з цими уявленнями, розв’язання завдань і спілкування у різних ситуаціях групового життя виводить на передній план конкретних індивідів, які переважають інших хоча б за однією якістю. Оскільки в конкретній ситуації актуальною є конкретна якість, то лідером стає наділений нею індивід. Відкинувши твердження про вродженість якостей, представники цієї теорії висловлювали свої переконання, що конкретна ситуація стимулює і забезпечує найповніший вияв конкретних рис лідера. Вони також доводили, що людина, ставши лідером один раз, може знову виявити лідерські здібності. Часто, внаслідок дії стереотипів, людина-лідер в одній ситуації іноді розглядається групою як лідер взагалі. Визнання лідером в окремій ситуації, здобутий завдяки цьому авторитет є передумовами обрання індивіда на лідерські ролі й наступного разу.

Поведінковий підхід до проблем лідерства

На думку  представників поведінкового підходу до проблем лідерства, лідером стає людина, яка дотримується певного стилю поведінки. Концентруючи увагу на поведінці людини, вони часто абсолютизовували один стиль керівництва, ефективність якого залежала від конкретної ситуації: коли ситуація змінювалася, то змінювався і стиль. У межах цього підходу було досліджено і класифіковано різноманітні стилі лідерства. Проте від поведінкового підходу довелося відмовитися і повернутися до ситуаційного.

Імпліцитна теорія лідерства

Істотний вплив у розвиток теорій лідерства внесли розробки вчених в області когнітивних процесів. Мова йде про особливості перцептивної активності людей у зв’язку з наявністю в них так званої «імпліцитної теорії» лідерства – окремого випадку найбільш загальної імпліцитної теорії особистості. Поняття «імпліцитна теорія особистості» описує схильність людей вбачати зв’язок між визначеними людськими типами та людськими рисами. Отже розглядаючи  «імпліцитну теорію» лідерства, можна охарактеризувати її властивістю людей сприймати в групах як лідерів в той мірі, в якій їх характеристики (наприклад інтелект, риси особистості, цінності) відповідають представникам інших про лідера. Було доказано, що люди дійсно формують деякі загальні уявлення про лідерство, які зазвичай використовують для оцінки лідерського потенціалу незнайомців [3].

Синтетична (системна) теорія лідерства

Синтетична теорія лідерства сформувалася на основі узагальнення напрацювань у межах попередніх підходів. Лідерство вона тлумачить як процес організації міжособистісних стосунків у групі, вважаючи лідером суб’єкта управління цим процесом. Представники цієї теорії суттєву увагу звертають при цьому на структуру особистості лідера, тривалість існування групи та ін. Власне феномен лідерства аналізують як продукт спільної групової діяльності при розв’язанні конкретного завдання, коли індивіди мають змогу виявити свою здатність організувати групу на розв’язання групової проблеми. Отже, спільна діяльність (актуальність мети, широта завдань, різноманітність умов для їх розв’язання та ін.) сприяє виникненню і формуванню лідерства, появі конкретного лідера. Більшість вітчизняних досліджень лідерства здійснюється саме в координатах цієї теорії [5].

Теорія «шлях-ціль»

В наш час досить розповсюдженою стала так звана теорія «шлях-ціль». Вона представляє собою ситуаційну модель, основні елементи якої взяті з мотиваційної теорії очікування. Суть теорії «шлях-ціль» полягає в тому, що робота керівника в першу чергу полягає в підтримці своїх підлеглих у досягненнях їх цілей; керівник повинен вказувати напрямок або допомагати підлеглим за для того, щоб гарантувати відповідність їх особистих цілей загальним цілям групи або організації. Ця теорія заснована на ствердженні, що ефективний керівник визначає шлях, яким повинні йти його підлеглі, щоб правильно та ефективно виконувати роботу та досягати намічених цілей, полегшуючи їм проходження цього шляху.