Страх, що близькі люди можуть померти

Основна тривога смерті притаманна всім людям, вона знаходиться в несвідомому, але вона може усвідомлювати деякі події (важка хвороба, ситуація безпорадності, виходу на пенсію, ювілей, розставання, втрати значущої людини, смерті сусіда, колеги або відомої особи). Після таких подій несвідома тривога смерті виривається (у свідомість) і перетворюється на конкретні страхи або тривожні розлади.

У повсякденному житті ми намагаємося не говорити про смерть, так як ця тема викликає багато дискомфорту. Або ми можемо говорити про це, але дуже відсторонено, жартувати над цим, кидати їй виклик сміливими вчинками. Для деяких віра в безсмертне життя стає втіхою. Але є така закономірність: чим далі ми віддаляємося від зустрічі зі своєю смертністю, тим більше боїмося її.

Власний страх смерті можна лише частково усвідомити і спроектувати на інших людей (я не боюся власної смерті, боюся, що інший помре поруч зі мною). Така людина може страждати від нав’язливих думок і дій – перевірити, чи дихає людина, що спить біля неї, боячись телефонних дзвінків (зрештою, можливо, хтось помер і вони мені про це зараз розкажуть), або взагалі виконувати безглузді ритуали, які, здається, не мають нічого спільного з ними, що не мають смерті (Моліться нав’язливо, перевірте, чи вимкнено газ, зачинені двері, неодноразово мийте руки і т. д. – людина може зрозуміти, що дії безглузді і мучать його, але він не може втриматися).

Також людина може боятися смерті членів своєї родини, і це особливо помітно у стосунках. У таких стосунках немає окремої я і вас, але ми є. Я боюся смерті батьків, дружини, чоловіка, брата, сестри, дідусів, бо вони є умовою мого існування (як мені здається). У таких стосунках я не можу без тебе жити, і ти не можеш жити без мене. А смерть рідної людини означає, що ми не будемо, тільки я залишуся. І я не маю свого, я цього не відчуваю. Я звик приймати рішення за мене, що мої потреби, почуття, думки існують лише тоді, коли вони також є вашими. І коли ти зникаєш, я теж зникаю.

Але також у страху перед смертю близьких людей може бути закладено бажання. Це дуже важко усвідомити, оскільки культурно не прийнято бажати смерті іншій людині. Але несвідомо я можу побажати смерті іншій людині, бо маю дуже сильне бажання жити своїм життям. І якщо я не маю себе, як я можу прожити своє життя? І тут, у несвідомому, виникає конфлікт між бажанням жити своїм життям, реалізовувати себе або залишатися в тих відносинах, де не враховується моє «я». Але в таких стосунках я відчуваю смерть (у духовному сенсі), і мені також дуже важко ризикувати жити своїм життям, коли я звик до стосунків (я боюся свого життя).

Що робити? Як можна знизити рівень страху перед смертю? Єдине, що ми можемо зробити з фактом власної смертності, це почати жити власним життям, слідувати своїм життєвим цінностям. Коли я протиставляю цінність життя зі смертю, смерть ніде не зникає, але я можу її прийняти, бути спокійнішим щодо того, що рано чи пізно все закінчиться. Я сприймаю це вже не як руйнування життя, а як зразок усього живого. Я живий, тому рано чи пізно це закінчиться, але я ще маю час прожити своє життя якомога краще.

Якщо вас турбує ця тема, ви також можете зв’язатися зі мною для індивідуальних консультацій, щоб позбутися страхів і тривоги, повернути мир у своє життя.

«Якби фактор скінченності життя позбавив його сенсу, не мало б значення, коли настане кінець, у найближчому майбутньому чи дуже, дуже скоро. Ми повинні були б визнати, що час, коли все прийде до кінця, не є суттєвим».