Психотерапія як спосіб звинувати у всьому батьків

відповідальність клієнта

Часто зустрічаю цю ідею на просторах інтернету та в особистому спілкуванні. Якби є люди, які не можуть впоратися зі своїми проблемами та йдуть до психотерапевта шукати крайніх. І знаходять у вигляді своїх родичів. Ну і далі по темі, що краще б щось робили зі своєю життям, а ніж шукали на кого перекласти відповідальність. І тут є частка істини, певне.

Але.

Але є велика різниця між тим, щоб перекласти на когось відповідальність за свої проблеми та тим, щоб знайти їхню причину. У першому випадку це абсолютно тупикова ситуація. Уявимо, що ті винні батьки справді погано піклувалися про дитину. Ребенок виріс у 20-30+ річну людину, якій не вдається у роботу, відносини, самореалізацію. Вона йде до психотерапевта і розповідає, як її погано доглядали, не розуміли, не пояснювали. А далі, певне, психотерапевт повинен знайти відповідальних за цю безладність та відпустити “гріхи” клієнту. Окей, але що далі? Адже, за цією логікою, відповідальність за життя дорослої повнолітньої людини продовжує бути на батьках. У такому випадку, щоб якість життя клієнта покращилась, щоб відбулися якісь зміни - змінитися мають батьки. Або минуле, в якому це дитинство відбувалося. Чи можливо змінити минуле? Тут, очевидно, думаю. Чи можливо змінити інших людей? Тут насправді також очевидно. Очевидно, що ні.

Але.

Але так, психотерапевти, особливо аналітично орієнтовані, задають багато питань про дитинство. І велика частина терапії, зазвичай (проте далеко не завжди), полягає у реконструкції минулого досвіду. Ну бо важко зрозуміти те, що відбувається у дорослій житті, без розуміння того, що відбувалося тоді, давно. Там, у ранньому детстві, закладалися базові налаштування наших взаємовідносин, реакцій, нашого світогляду та сприйняття. І основою було саме найближче оточення. Тому так, причиною нещасних стосунків з партнерами можуть бути важкі стосунки з кимось із батьків, наприклад. І дуже важливо пригадати як те відбувалося, подумати якісь викликає почуття, співставити з тим, що є зараз. Прожити знову у безпечних умовах і побачити, як цей досвід впливає на нинішні стосунки, на вибір близьких людей, на способи комунікації і таке інше.

Але.

Але це не про вину. Не про перекладання відповідальності на інших.

Це більше про шлях до пізнання та розуміння себе.

Про створення собі.