Принцип реальності у психотерапії.

Принцип реальності у психотерапії.

"Психотерапія не для всіх" - цю фразу часто можна чути на конференціях та семінарах з психотерапії серед колег. Що вона означає? Давайте розберемося.

Йдеться про здатність витримувати психотерапію. І для того, щоб розібратися, необхідно зрозуміти передумови, які привели людину до кабінету психотерапевта. А зароджуються вони за довго до звернення до психотерапевта. Всі ми родом з дитинства. І розповідь розпочнеться саме звідти. Народжена дитина цілком залежить від свого оточення. Немовля дуже вразливе і податливе і потребує базової турботи, яке забезпечує буквально його фізичне виживання. стратегій справлятися із труднощами. Дитина приймає все що є: хороший догляд та турбота – дитина міцнішає та розвивається. Якщо догляд неналежний - дитина починає пристосовуватися реагуючи тілесно: кричить, стогне, ерзає, завмирає. Нестерпні почуття з якими ще немає механізмів справлятися.

Біологічно немовля людини занадто вразливе і не сформоване, щоб після народження мати хоча б мінімальну автономність. А тому потребує великої уваги та практично доношування вже після народження.

З перших хвилин життя дитина стикається з реальністю, яку втілює в собі мати. Між матір'ю та дитиною формується міцний зв'язок ранньої прихильності. Дитина не відокремлює себе від матері і існує як частина спільного з матір'ю поля. реакцією. Також у поле уваги дитини починають поступово потрапляти інші дорослі постаті: родичі та інші дорослі, які постійно присутні поруч. Отже дитина починає бачити іншу пару: батьків, об'єднаних відносинами іншого характеру. Дитина починає бачити себе третьою.

Всі ці відкриття відбуваються поступово і фруструють немовля. В умовах надійної підтримки, уваги та турботи саме ці фрустрації допомагають дитині розвиватися.

Таким чином відбувається пізнання світу. Досвід перебування в злитті з матір'ю, у парі, в тріо в групі тощо дає можливість почуватися належним і отримувати досвід різних контактів і стосунків. спогадах дитини не на понятійному (усвідомленому) рівні, але на рівні пам'яті тіла. Так накопичується досвід знань про себе, що міститься не в сенсі слів, а в тілесних відчуттях, міміці обличчя матері, дотиках, інтонаціях у голосі та ін.

Оскільки малюк беззахисний і сприйнятливий, його сім'я є середовищем для отримання неусвідомленої довербальної інформації про світ і себе. І все, що йому залишається в такому разі - пристосовуватися.

Не завжди дитина стикається з відкиданням матері як усвідомленим її вибором. Мати може перебувати у складній життєвій ситуації і сама не мати можливості та ресурсу давати дитині необхідні любов та тепло. Вона може перебувати в депресії і формально виконуючи свою функцію не відчувати до дитини ніжних почуттів. він здатний витримати. Таким чином, психічний апарат дитини розвивається і відбувається дорослішання - перехід від принципу задоволення до принципу реальності. як він зміг про них подумати, позбавляє дитину можливості розвиватися і дорослішати. для майбутньої дорослої людини.

Цей базовий сенсорний досвід залишається з дитиною назавжди і є основою на яку надалі буде добудовуватися усвідомлена частина досвіду.

  ;

А тому, досвід дитини та розповіді її близьких про період її дитинства можуть сильно відрізнятися. Спогади близьких про благополучне дитинство не дають відповіді на питання про складнощі справлятися з самими, здавалося б, звичайними життєвими труднощами. І щоб встановити цей зв'язок людині потрібно докласти чимало зусиль та допомоги спеціально навченого фахівця, який вміє створити умови, необхідні для цього завдання.

Ці умови створюються психотерапевтом, який нічого не знає про свого клієнта до його першої появи в кабінеті і точно не брав участі у дорослішанні та виживанні його ще немовлям.

Звичайно психотерапевт не зможе повністю ліквідувати дефіцити клієнта. Він може бути людиною, яка разом з клієнтом намагається виявити себе і виявити себе в контакті іншою людиною.

Працюючи над тим, щоб клієнт встановив зв'язок минулого життєвого досвіду з Справжнім, психотерапевт здатний допомогти клієнту насамперед пізнати себе. Терапевт бачить реакції, поведінку, стан та уявлення клієнта про себе та співвідносить цю інформацію з його історією, своїми переживаннями таким чином формуючи зв'язки та розширюючи уявлення клієнта про себе.

Терапевт залишається зовні історії клієнта, водночас будучи її учасником. Таким чином, терапевт збирає всі елементи воєдино і одягає їх у слова, допомагаючи знайти сенси.