Парентифікація: коли дитина стає батьком для своїх батьків

Парентифікація – це процес обміну найприродніших ролей у світі: батьків та дітей. Коли той, хто знає це життя, хто мав би вміти брати відповідальність і зустрічатись з небезпеками світу стає обʼєктом опіки того, хто ще сам потребує супроводу чи турботи.

Цей термін ввів в науковий обіг аргентинський сімейний психотерапевт Сальвадор Мінучін у 1960-х роках, а угорський психіатр та співзасновник методу системно-сімейної психотерапії Іван Бузормені-Надь детально його описав.

То як виглядає парентифікація?

Уявіть собі, що під час футбольного матчу тренера команди вилучають – він отримує червону карту. Можливо, грубо апелює до рішення арбітра або лізе у бійку з тренером чи гравцями команди опонента. Тренер залишає поле, йде у підтрибунне приміщення, а його роль мусить посісти гравець команди, бо з певних причин другого тренера не існує.

Скажімо, що це матч районної першості, де загалом не існує других тренерів. Тоді доля матчу і рішення залежать від гравця, який перебирає на себе роль тренера. Так виглядає парентифікація.

Якщо ви часто у своєму житті чули: “О, він чи вона не по роках мудрий чи мудра”, “ти доросліший за свій вік” або “старе-мале”, то ці фрази можуть бути маркерами того, що ви маєте досвід парентифікації.

Коли може виникнути парентифікація?

Потрібно розділити декілька різних видів парентифікації, щоби простежити їх етіологію. Існує емоційна парентифікація та інструментальна.

Перша стосується побутових обовʼязків, виконання дорослих, неспівмірних за складністю та віком дитини завдань. Наприклад, приготування їжі для всієї сімʼї, догляд за будинком чи квартирою, оплата комунальних послуг, догляд за меншими дітьми у сімʼї, їх медичний супровід чи лікування.

Художнім прикладом цього виду парентифікації може бути героїня серіалу “Shameless” Фіона Галлаґер, яка після краху шлюбу її батьків і наркозалежності свого батька, мусила взяти відповідальність за 5 сиблінгів, працювала офіціанткою та прибиральницею, щоби утримати свою сімʼю.

“Рецепт” такого виду парентифікації простий – змусьте ваших дітей нести фінансову, побутову та батьківську відповідальність за дім, харчування, побут, фізичне здоровʼя чи за інших дітей у родині.

Іншим видом парентифікації є емоційна парентифікація. Цей вид означає виконання дитиною функції емоційної регуляції для дорослого – підтримки, “контейнування” (вислуховування та надання простору для іншої людини на вільне вираження своїх переживань) та втішання.

Варто добавити, що часто неусвідомленою “платнею” дитині за вручення такої дорослої функції є трансляція їй її важливості та незамінності, її зрілості та дорослості. Якщо я слухаю і втішаю дорослих, коли їм погано, то сам стаю дорослим і важливим.

Прикладом емоційної парентифікації є стосунки Сьюзан Меєр з “Відчайдушних домогосподарок” зі своєю донькою Джулі. Джулі доводиться часто вислуховувати свою матір про подробиці її стосунків з чоловіками, втішати її чи заспокоювати у буденних труднощах життя.

Як розпізнати у собі наслідки парентифікації?

Сутнісно парентифікація є формою і способом встановлення, побудови та підтримки стосунків. Якщо найбільш вагомі, ранні дитячо-батьківські стосунки були забарвлені надмірною відповідальністю, то цей слід буде видимим і в дорослому віці.

Люди, які відчувають надмірну, особисту відповідальність за стан свого партнера, які “тягнуть” на собі фінанси чи займають роль дорослого у рівноправних, паритетних стосунках можуть нести на собі цей шрам парентифікації.

Також може йтися про керівників, яким страшно делегувати завдання чи втрачати контроль над операційними задачами. Якщо у такої людини був досвід парентифікації, то делегувати комусь завдання означає наразити себе на небезпеку, що це завдання може бути не виконаним.

Бо коли дитина стає дорослою, то єдина людина, на яку вона може покластись – це вона сама. Це достоту, як співає пані Соловій: “Хто, як не ти, спалить мости? Хто побудує нові?”

Чому це шкодить?

Негативний вплив парентифікації можна окреслити дуже просто: забуття про себе, свої потреби, кордони, бажання та власну спонтанність.

Якщо технічно описати наслідки психологізованою мовою, то досвід парентифікації змушує дитину розщепити свою Самість, своє єство на дві різні частини – справжню, правдиву Самість і фальшиву, несправжню Самість за Дональдом Віннікотом.

Справжня Самість залишається прихованою, її неможливо позбутись, але у неї мало шансів актуалізуватись, бо для проявлення потрібен фасилітуючий та підтримуючий простір батьків.

Якщо моя роль – дбати про дім чи фінанси, то інші мої спонтанні риси не стають важливими, вони відкидаються. Якщо моя роль дбати про емоційний комфорт дорослих – то мої власні переживання, фрустрації та почуття залишаються непоміченими чи непроявленими. Така вибірковість обмежує діапазон переживань дитини, збіднює її внутрішній світ.

Люди – це істоти, які мають дуже тривалий період розвиткової залежності. Якщо ми візьмемо до прикладу мавп, то їхній цикл розвитку від немовля до зрілої особини триває від 3 до 8 років. Дитина потребує турботи, супроводу та захисту набагато довше. У багатьох країнах повноліття наступає лише з 21 роком.

Якщо надто рано подорослішати, то можна зарано втратити рай, який потрібен для розвитку душі дитини. – Ростислав Сидорчук, психотерапевт

Що робити, якщо я впізнаю себе в цьому

Якщо Ви впізнаєте себе, читаючи цю статтю, то найперше – частинка вашої спонтанної і творчої душі є з вами, вона не є безслідно втрачена. Це добра новина.

Погана новина, що ймовірно у вас був досвід парентифікації, і цей досвід досі може керувати вашими стосунками у дорослому житті. У цьому місці, мабуть, є багато різних способів усвідомлення, зцілення, які пропонує нам сучасна культура, наука та духовність.

Одним із цих способів зцілення є психотерапія – ділянка, яка мені є фахово найближчою.

Як може допомогти психотерапія

Психотерапія працює так, що створює місце та простір для появи, усвідомлення та трансформації наших старих невирішених конфліктів.

У несвідомому не існує часу – те, що сталось колись, але не змогло опрацюватись памʼяттю, звʼязатись у струнку історію та досвід, буде повертатись знову і знову у різноманітних формах – симптомах, стосунках за однаковими сценаріями, у сновидіннях з надією на те, що колись зможе бути інтегрованим і задокументованим, переграним з уже сприятливим для нас результатом.

Психотерапевт у цьому місці є провідником та свідком розгортання внутрішнього світу іншої людини та його трансформації. Усе інше є вже у самої людини.

Самість – вона, як зернина, яка містить багато потенційних можливостей, і чекає на те, щоби її зросили, посадили у землю і дочекались сходин. Можна сказати, що досвід психотерапії – це досвід двох людей, які разом думають про життя однієї з них з реалістичною надією зрозуміти щось таке, що раніше було невідомим.

Запрошую на консультації

Мене звати Ростислав Сидорчук, я є кандидатом у психотерапевти в методі психоаналіз на сайті qui.help. Якщо Вам відгукнулись мої думки або ж Ви різко не погоджуєтесь зі мною, то запрошую до себе на консультацію.