Про проблему вибору
Вибір – це завжди втрата! Чи так це? Колись давно ця фраза дуже здивувала мене, але запала в мою свідомість. Наприклад, ви однаково любите яблуко та апельсин. Але потрібно вибрати щось одне. Вибереш яблуко - втратиш апельсин і навпаки.
Іноді в мою голову приходять різні, часом дуже дивні думки. Ось, наприклад, нещодавно до мене прийшло порівняння людського організму із комп'ютером. Комп'ютер – це складний механізм, що виконує тисячі операцій, перш ніж видати нам бажаний результат, відповідь. Так і людський організм, перш ніж прийти до якогось рішення обробляє величезну кількість інформації, виконує різні операції, проживає різні процеси. Сьогодні мій «комп'ютер» зовсім відмовляється працювати. Мені потрібно ухвалити одне дуже важливе рішення, але я ніяк не можу цього зробити. У душу підло забирається сумнів, і якийсь чужий голос весь час твердить мені: Ти все одно помилишся!. Що це – голос розуму чи навпаки, я повільно божеволію. Але ж треба щось нарешті зробити, адже рішення саме не ухвалиться. У такі моменти я відверто ненавиджу! Я страшенно злюся на себе! Хоча чи на себе?
Чому все моє життя мене переслідує проблема вибору!? Можливо саме тому, що це дається мені нелегко. Чи помічали ви, що у житті найчастіше відбувається саме те, чого боїшся чи з чим виникають складнощі? Чому мені важко вибирати? Так, я зізналася собі – боюся втрат, боюся помилок. Я просто не дозволяю собі помилитись! Адже я людина з комплексом «відмінника», а отже, не маю права ухвалити неправильне рішення!
А що станеться, якщо я помилюся? Я проживу новий досвід і зрозумію, що не права, а може й навпаки. Помилки це сфера розвитку. Адже якщо чогось не зробити ніколи не дізнаєшся, добре це для тебе чи погано. Наприклад, про Стамбул я багато чула і бачила в кіно та різних телепередачах. Але тільки, коли я особисто побувала там, змогла відчути всю його красу.
Крізь сповивання спогадів проступає це чарівне місто, повітря якого просякнуте ароматом свіжої кави, солодощів та спецій. Далі в пам'яті випливає наступний слайд: східний базар з прилавками, на яких височать піраміди найсмачнішого лукуму, гірки з різних горіхів; з привітними продавцями-чоловіками, які погано розмовляють англійською, але розуміють тебе з півслова і готові пригостити тебе не лише прозорим лукумом, а й особливим чаєм із неповторним смаком. Безліч туристів навколо, різні мови та культури, сусідство європейських та східних цінностей, які виявляються не лише в архітектурі, а й у манері одягатися. Стамбул – величезний, галасливий, тут легко загубитися та залишити частинку своєї душі. Я хочу туди повернутися знову…
Рішення про цю подорож мені також далося болісно, треба було дати відповідь протягом кількох годин. Справа в тому, що моя подруга знайшла тур і запропонувала мені їхати, але залишилося лише 2 місця в автобусі, які могли «піти» будь-якої миті. У моєму «бортовому комп'ютері» запустився процес пошуку вірного рішення, який супроводжувався боротьбою двох позицій. Перша стрибала від радості і готова була прийняти цю пропозицію блискавично і нема про що не думати (оскільки подорожі – це моя пристрасть). Друга умовляла тим, що за цей тур доведеться заплатити подвійну ціну (дата випала на травневі свята), провести дві доби в автобусі (в обидва кінці шляху), витратити заощадження, що залишилися (великих надходжень не передбачається найближчим часом). В результаті годинної внутрішньої боротьби, я вирішила вирушити до цього туру. Повернулася я шалена втомлена (кілька безсонних ночей в автобусі давалися взнаки), але щаслива – мене переповнювали емоції, враження, а мою дорожню сумку сувеніри (а нагрібла я порядно – чай, спеції, рахат-лукум). В даному випадку мої побоювання виправдалися, але вони з лишком окупилися зарядом позитиву, який я отримала. Крім того, я засвоїла досвід, що в далекі поїздки потрібно брати щонайменше речей; крім готівки бажано мати кредитну картку з невеликою сумою, щоб купити собі каву та бургер на заправці…