Моя криза

Криза

Я себе до всіх ношу.

Я приходжу до людей мого життя і приношу з собою крім цукерок до чаю згорток своїх переживань.

Кладу на стіл, розгортаю крафтовий папір зовнішнього" все ок" і починаю розповідати.

Прошу заварити каву.

Я розмотую перед людьми клубок моєї кризи.

Мене запитують, слухають, уточнюють.

У якомусь місці нитки збиваються в ковтун, я дивлюся в очі і розплутую його словами для себе та співрозмовника.

Стає ясніше. Мені й людині поряд.

І в цьому всьому найважливіше, САМО-ПРЕСАМЕ важливе, що мені

НЕ соромно.

Господи, як це важливо.< /p>

Не соромитися своєї кризи.

Яке щастя, що я можу говорити. Яке щастя не мовчати.

Як добре ходити та скаржитися людям на свої проблеми та переживання. Не соромитися, не ізолюватися, а ходити і легко скаржитися.

Як добре шкодувати себе, коли скаржиться.

І не оцінювати це.

Яке щастя, що у мене не кидають каміння чи поради:

"Зберись, все буде добре".

Яке щастя, що мене розуміють і розмотують зі мною мої клубки.

Дякую всім, хто варить мені каву, слухає, пише в личку про свій не найкращий час у житті і їздить у подорожі).

#terapevtelenadyachenko