Мій шлях у психотерапію почався з болючих запитань до життя: як воно влаштоване? Чому з близькими людьми буває так боляче? Чому всередині стільки страху, тривоги й сорому — і як із цим усім жити?
Моє дитинство було непростим. Вітчим пив, удома панувала напруга: замість тепла — причіпки, підозри, скандали. Я рано навчилася мовчати й пристосовуватись: бути зручною, не просити допомоги, не заважати.
У середній школі я вчилася в спортивному класі — там панувала жорстка конкуренція, було багато агресії. Це стала ще одна школа виживання.
У дев’ятнадцять, будучи старанною студенткою другого курсу психфаку, я сумлінно «гризла» теорію і не розуміла, як застосувати її до живого життя — доки не потрапила на групу особистісного зростання у відомої в 1990-х ведучої. Ця група перевернула моє уявлення про життя. Тоді я вперше побачила, що таке жива терапія, і відчула: я хочу навчитися працювати саме так. Це стало моєю мрією і внутрішнім компасом на багато років.
Одразу стати терапевткою не вийшло: були 1990-ті, треба було виживати. Я будувала іншу кар’єру, народжувала і ростила дітей, проходила групову та індивідуальну терапію, досліджувала практики усвідомленості й саморегуляції. Але мрія про психотерапію жила в мені й чекала свого часу.
Одного дня я чітко усвідомила: або я зараз ризикну і знову зміню своє життя, або вже ніколи не наважуся. І я вирішилася. Я вчилася у різних тренерів, обираючи те, що було близьким моєму внутрішньому відчуттю справжньої терапії: сучасні підходи до роботи з травмою, знання нейронауки, розуміння раннього досвіду й травм розвитку, а також сімейних систем. І водночас я завжди залишаюся вірною живій, теплій і точній присутності у гештальт-підході.
Я пишаюся тим, що не втратила живість і втілила мрії юності: тепла родина, якісне навчання і улюблена робота. Пишаюся 22-річним шлюбом — із бурями, кризами, підлітковими вибухами доньок — і з тим теплом та гумором, які ми змогли зберегти.
Я люблю свою роботу за можливість доторкатися до життя інших людей — бути поруч там, де поступово повертаються сили, народжуються сенси й міцніє внутрішня опора. Психіка має свої закономірності, але кожна її зміна — непередбачувано красива.