Психотерапія стала для мене не тільки професійним вибором, а й особистим шляхом- глибоким, непростим і дуже підтримуючим.
Завдяки власній терапії я стала ближче до себе- по-справжньому чути, відчувати, бути в моменті , а не жити минулим і майбутніми страхами.
Я стала розуміти свої особисті кордони, навчилася бути в контакті з емоціями- не ховатися від них , а проживати і відчувати їх справжню суть, що дає енергію і стимул до життя.
Зникло прагнення бути "зручною", натомість з'явилась справжність- та, що може бути поруч із чужим болем і не губитися у власному.
Цей досвід допоміг бути уважнішою до дітей- до їхньої мови без слів, до незначних, але таких важливих сигналів.
І турботливою до дорослих- до того, що ховається за мовчанням, смутком чи роздратуванням.