Я — психологиня та гештальт-терапевтка. Для мене терапія — це передусім живий людський контакт, у якому є місце уважності, чесності й повазі до унікального досвіду кожної людини.

У роботі я спираюся на гештальт-підхід, де важливими є усвідомлення, контакт і те, що відбувається між нами «тут і тепер». Я не даю готових порад і не працюю за шаблонами — замість цього разом із клієнтом досліджую його досвід, почуття, тілесні реакції та способи взаємодії зі світом.

Для мене важливо створити безпечний простір, у якому можна бути собою: зі складними почуттями, сумнівами, суперечностями, питаннями без швидких відповідей. Я працюю уважно до меж, темпу та внутрішніх ресурсів людини.

У терапії я підтримую клієнтів у тому, щоб краще чути себе, розпізнавати свої потреби, відновлювати контакт із собою та іншими, знаходити власні рішення й опори. Я вірю, що зміни можливі не через тиск чи «виправлення», а через усвідомлення, прийняття і живий контакт.

Терапія зі мною це живий контакт, а не розмова про щось абстрактне.

Ми працюємо з тим, що з тобою відбувається зараз, і як це пов’язано з твоїм життям, стосунками, тілом і виборами.

Я не працюю з “симптомом окремо від людини”.

Мені важливо бачити цілу людину, з її історією, захистами, болем, силою і унікальним способом бути у світі.

Я звернулася до психотерапевта випадково. Раніше я ставилася до цього скептично, але опинившись у глибокій особистій кризі — із постійною тривогою, думками про самогубство та повною розгубленістю, як з цього вийти, — після купи аналізів та лікарів, які казали, що фізіологічно зі мною все добре, мій брат все ж записав мене до психотерапевта.

До терапії я майже не чула себе. Я звикла ігнорувати власні потреби й думати лише про те, як задовольнити інших. Обирала холодних партнерів, які не вміли піклуватися, і не вміла відмовляти. Часто платила за це виснаженням, тривогою та внутрішньою самотністю.

Мені пощастило з першого разу: я залишилася в терапії майже на три роки. Депресивно-тривожні симптоми поступово зникли, я навчилася помічати себе, ставити межі та обирати живі, теплі стосунки — з іншими і з собою. Цей досвід дав мені впевненість і натхнення піти вчитися на психотерапевта. Зараз я живу своє життя зі всім його піднесенням та спадами, одружена з теплим і дбайливим партнером, і вдячна випадку, який привів мене в терапію і в професію.

Працювати потрібно не з симптомами (депресія, тривога) а з людиною.

Обожнюю гуляти лісом та збирати гриби