Моє знайомство з психотерапією почалося з особистої терапії — понад десять років тому. Поштовхом стала вікова криза, яка привела мене до психолога. А згодом — глибока втрата дуже близької й дорогої людини. Ці події відкрили двері до мого внутрішнього світу, який на той момент потребував підтримки, турботи й чесного погляду.
Терапія була тривалою, але дуже підтримуючою. Переживання стали не такими нестерпними, біль поступово втратила свою владу, а життя почало ставати повнішим, яскравішим і... смачнішим. Я вчилась справлятись із тим, що здавалося непосильним — і ставала іншою, дорослішою, вільнішою. Відкривались нові бачення, нові можливості, з’являлись інші люди, інші стосунки.
Я змінила професію. Розлучилась із чоловіком, з яким нас поєднували співзалежні стосунки. Поруч з’явилися нові подруги, нові бажання, цілі. Я почала відчувати своє тіло, розрізняти емоції, дозволяти собі жити — по-справжньому. Жити гарно, повно, зі смаком і змістом.
І з’явилось бажання підтримувати інших. Бути поруч у складні моменти. Допомагати знаходити внутрішню опору, нові шляхи, відповіді. Допомагати усвідомлювати свої бажання й потреби — і дозволяти собі їх реалізовувати.
Так психотерапія стала моїм життям. Не тільки професією — а способом бути.