Я — Марина Максимова, психологиня, гештальт-терапевтка і ведуча терапевтичних груп. Мені 30 років.
У психотерапію я прийшла не з теорії, а з власного болю. Більше 9 років тому. Зовні моє життя виглядало “нормально”: молода, розумна, перспективна дівчина. А всередині самотність, невпевненість, втома та стійке відчуття, що я не справляюся з цим життям.
Спочатку я шукала відповіді в книгах, тренінгах, і духовних практиках. Але справжні зміни почалися тоді, коли я прийшла в психотерапію.
Я пройшла шлях від клінічної депресії, булімії та аб’юзивних стосунків — до життя, у якому з’явилися любов до себе, близькість, робота, що приносить задоволення, і відчуття внутрішнього спокою.
Мені не близька думка, що людину потрібно “виправляти”. Часто за тривогою, соромом, контролем, РХП чи складними стосунками стоїть не поломка, а досвід, біль і способи виживання, які колись допомагали.
Я працюю переважно з жінками, які втратили контакт із собою: зовні тримаються, справляються, контролюють, а всередині відчувають втому, тривогу або самотність. Мій підхід про турботу та чесність: без тиску, моралізаторства, готових порад і позиції “я знаю, як вам правильно жити”.