Мене звати Лючія. Я — практичний психолог, психоаналітик.

Моя перша вища освіта – медицина, я кандидат медичних наук, лікар-ендокринолог з великим клінічним досвідом, для якого робота з психікою нерозривно пов’язана з тілом і розвитком. Це дозволяє враховувати взаємозв’язок тілесних процесів, гормональних змін і психічного розвитку, особливо у дитячому та підлітковому віці.

Моя професійна ідентичність сформована поєднанням медичного мислення та психоаналітичної освіти, що дозволяє бачити симптом не лише як порушення, а як мову, якою психіка намагається бути почутою. Для мене психоаналіз — це повільний, уважний і етичний процес, у якому слово має центральне значення. Через слово, асоціації, повтори та опори розкривається те, що не могло бути сказане раніше. Аналітичний сетинг створює безпечні межі, у яких можливе зіткнення з тривогою, бажанням, втратою та амбівалентністю.

Аналітик – супроводжує аналізанта в процесі пізнання себе, власної історіїї та внутрішніх конфліктів. Психоаналіз не навчає, «як правильно жити», а допомагає почути власне бажання і взяти за нього відповідальність,

Метою психоаналітичної роботи я вважаю не адаптацію до зовнішніх норм, а розширення внутрішньої свободи: здатності мислити, відчувати, бажати й брати відповідальність за власне життя. Важливим є також прийняття обмежень — як зовнішніх, так і внутрішніх.

У своїй практиці, яку я розпочала 4 роки тому, я прагну поєднувати теоретичну ґрунтовність із живою чутливістю до конкретної людини, визнаючи складність і неоднозначність психічного життя.

Окрім практичної діяльністі, важливим напрямком для мене є діяльність теоретична та дослідницька. Я є членкинею Української асоціації психоаналізу, членкинею Асоціації La Cause des bébés. Франція. Приймаю участь у факультативі батьківсько-дитячих відносин, численних фахових конференціях. Працюю з дорослими, дітьми та підлітками.

Якщо цей текст відгукнувся Вам і Ви відчуваєте, що такий підхід до роботи є для Вас співзвучним, то ми можемо разом дослідити доцільність спільної аналітичної роботи. До зустрічі!

Психотерапія змінила мене не зовні, а зсередини — у способі чути себе, інших і те, що говорить позасвідоме, Вона навчила мене не поспішати з поясненнями й порадами, а залишатися поруч із питанням і симптомом, даючи їм право на сенс.