Мене звуть Алина. Я мама. Я дружина. Я просто щаслива людина 😄. А щаслива я тому, що мені вдалося знайти своє покликання.
Все почалося з того, я, як і кожен школяр, що поважає себе, вважала своїм святим обов'язком здобути диплом про вищу освіту. Абсолютно рандомно мій вибір припав на факультет психології (ну як рандомно, там і конкурс невеликий, і математика якраз не потрібна). Природно, жодних думок про те, чому я хочу присвятити своє життя, що мені насправді цікаво не було й близько.
Тоді я й подумати не могла, що мій нерозумний та необдуманий вчинок приведе мене до роботи мрії.
Отже, 2012 рік. Тримаю в руках заповіту пластикову підставку під гаряче.
Звісно, чашку з кавою я так і не ризикнула поставити на свій диплом. Він благополучно припадав пилом на полиці. І думав, що так і залишиться незатребуваним.
А потім я стала мамою. Поки моє особисте диво сопіло у своїй колисці, все було легко і зрозуміло. Але мій пихтячий-микаючий грудочок досить швидко перетворився на справжню людину, що говорить. Людина стала ставити багато запитань, на які я не мав відповідей.
Тоді я згадала про мій диплом. Яжпсихолог. Швиденько записала себе на спеціалізацію дитячо-батьківських стосунків. Розрахунок був на те, що після них я, як за помахом чарівної палички, перетворюся на кращу маму на світі.
Все виявилося не так райдужно, не так легко і просто. Але дивовижний світ психотерапії поглинув мене цілком.
Нові знання допомогли мені не лише краще розуміти моїх дітей. Я навчилася усвідомлювати себе. Я змогла прийняти себе. Мій новий внутрішній світ змінив світ навколо мене.