Психотерапія, де безпечно бути собою.

Автентичність, щирість, чесність у відносинах.

Емпатично супроводжую до реалізації, балансу в житті та гармонії в собі.

Вірю, що справжні зміни починаються зсередини, а шлях до зцілення, розкриття істинної сутності – в прийнятті і любові.

Мені – 35. Психолог (магістр психології), член Європейської Асоціації Транзакційного Аналізу (EATA), Української Спільноти Транзакційного Аналізу (УСТА), Національної психологічної асоціації (НПА). Маю завершене психотерапевтичне навчання в модальності транзакційного аналізу та спеціалізацію з клінічної психології. В сфері психології – 6 років. В роботі керуюсь професійними знаннями та етичними нормами.

Особливо цінним досвідом свого життя вважаю 4-річне волонтерство в Національному інституті раку, під час якого надавала підтримку онкохворим дітям та їхнім батькам. Маю досвід зміни сфери діяльності – 11 років мого життя були пов’язані з юридичною сферою.

Для мене цінністю є людина, її життя. Взаємодію зі світом, виходячи з позиції Ok-ності людей («Я – Ok, ти – Ok»), що означає визнання гідності людини, її права на повагу і любов. Вірю, що кожна людина достойна того, щоб інші люди приймали її суб’єктність, щоб вони не сприймали її лише як об’єкт для виконання своїх бажань чи досягнення своїх цілей. Переконана, що люди можуть чесно, щиро, відкрито контактувати (будувати відносини), самостійно думати, приймати рішення. Як показує досвід, якщо наші з клієнтами цінності співпадають, це – запорука якісних, довготривалих терапевтичних відносин.

Навіть якщо мої клієнти мають поставлені психіатром діагнози, ніколи не сприймаю їх через призму цих діагнозів. Діагнози лише дають інформацію, яку враховую в терапевтичному плані, та можливість для клієнтів отримати медикаментозну підтримку. Вони не роблять людей слабкими, поламаними, якимись не такими, як вони мають бути. Якими б не були діагнози, для мене цінні люди як особистості. За будь-яких умов вони для мене – Ok.

Психотерапія – спосіб проявити турботу про себе, свою особистість і своє здоров’я.

Вірю в довготривалі психотерапевтичні відносини. Мені важливо створити такий конфіденційний простір, де людина може почувати себе безпечно, вільно, довірливо.

Для того, щоб між людьми міг сформуватись щирий контакт, могла з’явитись глибинна довіра, треба час і багато спільних досвідів буття.

Довіра не приходить від розуму – вона народжується з тілесних і емоційних відчуттів. Людині поряд зі мною варто засвідчити, що: «Мені з цією людиною – безпечно», «Ця людина не буде мене критикувати, засуджувати, атакувати, як би я не відреагувала, що б я не зробила чи не сказала», «Ця людина мені співпереживає і стабільно, передбачувано знаходиться поряд». Скільки б разів я не написала, що працюю без осуду і щиро розділяю почуття, досвід своїх клієнтів – це лише слова. Щоб їм повірити, людина по той бік має сама це прожити, відчути на собі. Іншого шляху немає.

Кожна людина, з якою працюю, сприймається мною як унікальний світ. Психотерапія дає простір, щоб разом досліджувати, розуміти цей внутрішній всесвіт людини і знайти індивідуальні шляхи, щоб він відкрився, проявився назовні – щоб людина могла пізнати себе автентичну та реалізувати в житті те, що в ній є.

Працюю онлайн в інтегрованому підході. Тривалість однієї індивідуальної сесії складає 1 годину 10 хвилин (70 хвилин).

Хоча моя основна модальність – транзакційний аналіз, в роботі поєдную багато інших підходів. Особливу увагу приділяю роботі з емоціями та тілесними відчуттями.

На власному досвіді та досвіді своїх клієнтів переконалась, що травматичні досвіди недостатньо когнітивно осмислити – їх треба прожити в безпечному контакті, в присутності емпатійного, ресурсного, стабільного іншого і завершити, дозволивши вийти тим емоціям, що були подавлені, та тим тілесним реакціям, які залишились завмерлими, застиглими, нереалізованими. Інакше неможливо рухатись до зцілення, залишити минуле в минулому й отримати можливість іншого теперішнього та майбутнього.

При цьому з кожним конкретним клієнтом на тому чи іншому етапі роботи присутні індивідуальний підхід, гнучкість в виборі способів роботи – залежно від ресурсів, потреб, вподобань клієнта. Прислухаюсь до людей і орієнтуюсь на те, що знаходить в них відгук, нічого їм не нав’язуючи.

В психотерапії зі мною людина може бути собою, в різних своїх станах, почуттях, висловлюючи будь-які свої думки, не хвилюючись через те, як я щось сприйму, чи не треба від мене щось приховувати.

В терапевтичних відносинах людині має бути безпечно бути собою справжньою. Зцілення, зростання, розвиток неможливі у психологічному тиску, насиллі.

Водночас психотерапія – про емоційно близькі, глибокі, відкриті відносини між неідеальними людьми. Саме тому в ній можуть виникати мікророзриви контакту, бажання дистанціюватись, опір до психотерапії.

Цінність – не в тому, щоб створити ідеальний образ відносин (цього маскування у більшості людей і так достатньо у житті). Цінність – в тому, щоб обидві сторони в цих відносинах були живими людьми, йшли на глибину в своїй щирості, чесності, витримували те, що відкривається, налагоджували контакт раз-у-раз і продовжували залишатись у відносинах.

Справжні відносини – не те, що може народитись за декілька сесій. Тому працюю в довгостроковій перспективі. При цьому, звісно, відносини мають будуватись на взаємному бажанні і свободі волі.

Психотерапія – не щось безтурботне, розважальне, але й не черговий проєкт для досягнення своєї максимальної ефективності.

Психотерапія дає простір для чесної зустрічі з собою справжньою, занурення всередину себе, проживання різних своїх почуттів, дотику до тих своїх частин, про існування яких людина могла й не здогадуватись. Все це потребує вкладення часу, сил і готовності звернути фокус уваги всередину себе.

Водночас психотерапія не передбачає чогось такого, що буде перевантажувати людину. Вірю в силу малих кроків і поступових змін, які будуть під силу психіці, щоб їх інтегрувати, та нервовій системі, щоб залишатись в межах оптимального функціонування.

Психотерапія – про буття собою, усвідомлення, прийняття себе, а не роботу над досягненням свого ідеального образу.

В психотерапії йду за клієнтом – не працюю за стандартизованими протоколами. Це не означає, що в себе в голові не тримаю орієнтовного терапевтичного плану на нашу довгострокову роботу або що наші сесії позбавлені структури. Це – про те, щоб не втискувати живу людину в уніфіковані рамки, бути з нею в контакті тут і зараз, відгукуватись на її актуальні потреби та давати змогу її психіці проявити те, що потребує обробки, тоді, коли вона буде до цього готова. Давати людині стільки часу, скільки вона потребує.

На початку кожної нашої зустрічі з’ясовую ресурси, які має людина, її готовність і потребу чи в більш підтримуючому форматі (щодо поточних подій в житті), чи в більш глибинній роботі (де відбувається контакт з минулим досвідом), запит на сесію в межах загальної домовленості про роботу (те, що в кожний конкретний момент хвилює людину, породжує складнощі чи є викликом). Якщо запиту на сесію немає, це – теж Ok. Мені з клієнтами завжди є про що поговорити і що дослідити – якщо в них немає ідей, в мене є способи допомогти їм відчути актуальні потреби.

Якщо є якась інтенсивно виражена симптоматика (наприклад, тривожна/депресивна – особливо якщо є поставлений діагноз розладу) та обмаль ресурсів, то спочатку ведеться робота щодо стабілізації стану, розвитку вміння його регулювати і лише після його поліпшення (коли зʼявляються ресурси) – щодо дослідження його витоків та їхнього опрацювання.

Перша сесія є ознайомчою і дає простір, щоб відчути, чи нам далі є куди разом рухатись з клієнтом і чи є бажання це робити. Після цього зазвичай досягається домовленість про 10 сесій і лише по їх завершенню – піврічна чи річна домовленість про роботу.

Буду рада разом співтворити терапевтичні відносини.

Психотерапія сприяє кращому контакту з собою, більшій чесності щодо себе та щирості у відносинах з іншими людьми.

Психотерапія допомогла мені стати на шлях дослідження своїх сокровенних глибин (часом болісних), краще познайомитись зі своїми істинними потребами й бажаннями, усвідомити себе (свою ідентичність і покликання) та віднайти ту автентичну реалізацію, яка наразі слугує для мене натхненням.

Психотерапія навчила мене, як дозволяти собі проживати почуття, визнавати потреби, які за ними стоять та виражати їх ззовні так, щоб бути справжньою у взаєминах з іншими. Відкриватися новому досвіду, бачачи багатогранність того, що є в «тут» і «зараз» й беручи на себе відповідальність за свої вибори. А ще рухатись до більшої повноти життя, отримуючи радість від простих щоденних досвідів.

Любов - це не я дам тобі дещо, якщо ти мені за це дещо зробиш. Любов - це я дам тобі дещо, щоб ти міг засяяти.

Я можу дати тобі тільки те, що вже я дав самому собі. Я можу зрозуміти світ рівно настільки, наскільки розумію себе.

Самозцілення любовʼю - довготривалий процес. Зцілення світу любовʼю - довготривалий процес. (Янґ Пуебло)

__________

в міру того, як вдивлялась у власне минуле,

вона зауважила, що дорога,

якою мандрувала,

ніде не була прямою.

її подорож назустріч тому,

аби повністю полюбити себе і світ,

складалася з руху вперед і назад,

вигинів, поворотів, об’їздів

і навіть пауз.

іноді вона ставила під сумнів власний поступ,

власні сили чи навіть

власну здатність змінитися.

але сьогодні, маючи при собі мудрість досвіду,

вона знає, що не змогла б опинитися там, де є зараз,

якби не було якогось із тих рухів, які вона зробила.

(Янґ Пуебло)

Завдяки природі, фотографії маю змогу відновлювати ресурси і засвідчувати цілющу силу краси.