Стаж:
7 років
Мова:
UK, EN, RU
Сертифікати:
18
Запросив(-ла):
Адміністрація
Онлайн:
2300 грн
Тривалість:
60 хв.
Онлайн:
3450 грн
Тривалість:
90 хв.
Мені 33 роки, я психолог, гештальт-терапевт, син, брат, чоловік, батько, людина. Займаюсь психотерапією тринадцять років і практикую сім років. Провів більше 7000 годин терапевтичних сесій і консультацій. Працюю з людьми звідусіль, на трьох мовах (укр-ру-англ), онлайн і офлайн у Києві.
Я акредитований гештальт-терапевт і сертифікований супервізор в Національній Асоціації Гештальт-Терапевтів України.
Чого очікувати від роботи зі мною:
- Відновлення здатності до хороших стосунків і самореалізації в житті.
- Розуміння себе та інших.
- Відновлення нормальної самооцінки і самопочуття.
- Проживання і опрацювання травми.
- Дослідження того, як ви думаєте і відчуваєте.
- Зростання над самим собою в результаті нашої взаємної роботи
Я надаю аналіз вашої психіки. Дослідження внутрішнього світу і міжособистісних стосунків з метою подальшої інтеграції і знаходження оптимальної рівноваги в житті.
Я можу разом з вами пройти складний відрізок вашого життя.
Допомогти зустрітися з самим собою і з тою частиною реальності, з якою вам важко мати справу на одинці.
В роботі використовую знання з теорії розвитку людини і типології особистості. Це дозволяє знаходити індивідуальний підхід до кожної людини виходячи з її особливостей та історії.
Я практикую гештальт-підхід, в основному. Також, опираюсь на психодинамічну, гуманістичну та екзистенційні школи психотерапії.
Робота з психотерапевтом допомагає покращити якість вашого життя. Позбавитись від необов'язкових зіткнень з іншими людьми, бути більше свідомим, чутливим та присутнім в своєму житті.
Життєпис
Я народився в Києві, восьмого липня 1990р., в сім’ї шкільних вчителів, інтелігенція в першому поколінні. Батько став вчителем історії, а мама української мови та літератури. Мої батьки вихідці із сільської місцевості, зустрілись один з одним в столиці, приїхавши туди на навчання. В мене є старша на чотири роки сестра.
Незабаром після мого народження, було прийнято рішення про переїзд в село під Вінницею, звідки мій батько родом. Там я закінчив перший клас. Батьки вирішили, що соціо-економічну кризу в нашій країні (90-ті) буде легше пережити там. Батько працював у школі істориком і займався господарством, мати теж займалась господарством і нами.
В селі мені жилось добре. В нас була різна живність дома, від мала до велика, також були котики і собачка. Ми харчувались натуральними продуктами, я ріс в оточенні дуже гарної природи, на землі і чистому повітрі. По закінченню першого класу, батьки знову вирішили переїхати, на цей раз у Вінницю. Я був радий потрапити в місто.
В дитячий садок я не ходив, а в школу пішов на рік раньше. Я встигав по навчанню, але соціально мені було важкувато, боязно серед однокласників. В результаті, я залишився на другий рік в одному класі, так як я не витягував шкільне середовище. Як і більшість людей, я не можу назвати себе однозначно благополучним чи неблагополучним. Було і добре і погано в різні моменти. Так чи інакше, для мене очевидно що, мій інтерес до психотерапії народився не на пустому місці.
В школі я був хорошистом, щось виходило, а щось ні. На мене ніколи не тиснули з приводу навчання дома. Я, якось, сам вчився в міру здібностей. Виходило в середньому на четвірки, з низхідним трендом останні кілька років навчання.
Я добре знав географію, так як ми з татом з дитинства грались з географічною і політичною картою світу. Я знав де знаходяться найбільш значимі об’єкти, материки, океани, моря, гори и т.п. Знав назви і місце розташування більшості країн і столиць.
Мені подобалась і добре виходила фізика, завдяки тому, що в мене з вчителькою сформувався вдалий контакт. В старших класах мені важко давалась алгебра і геометрія. Я думаю, та обставина, що в нашого математика було прізвисько “Мюллер” і що він, час від часу, лупив рукою по дошці, коли пояснював теорему, мало до цього певне відношення.
З англійською мовою була якась біда, з самого початку школи я її ледь-ледь витягував на четвірку, я не міг її ні зрозуміти, ні вивчити нормально. Так було до тих пір, поки я не потрапив на курси англійської мови. Десь за півроку відвідування курсів, два рази в тиждень, я із традиційно відстаючих трієчників-четвірочників став першим в класі обійшовши відмінників. Тоді я зрозумів, що справа не завжди в тобі, а в твоєму оточенні і як до тебе відносяться. Піти на курси англійської мови мені запропонувала мама, за що я їй дуже вдячний, так як володіння англійською мовою відкрило для мене багато можливостей в житті. Я потрапив в групу до чудової вчительки, Тетяни Свіченської, до цих пір я вдячний їй за фразу на першому занятті, – “Робіть стільки помилок скільки вам потрібно”.
Коли мені було близько п’ятнадцяти років, в мене з’явилася палка мрія виграти грін карту і поїхати до США. Цю країну було легко за-ідеалізувати. Я сформував мрію, яка давала мені надію на гарне життя. Я закохався в американську культуру через музику і кіно, і мені дуже захотілось опанувати англійську мову. Заняття англійською, – це була та діяльність, в якій я відчував себе успішним і впевненим в собі. Мені це було дуже необхідно. Мене окриляло те, що я був одним з кращих учнів в групі на курсах. Через півтора-два роки я почав розуміти слова в піснях і дивитись кіно без перекладу. Це мене надихало і давало сили жити.
Завдяки успішному досвіду на курсах англійської я зрозумів, що для того, щоб бути успішним потрібно цього хотіти, тобто потрібна мотивація, і треба щоб тобі допомогали компетентні і людяні помічники або вчителі. Через п’ять років цей досвід допоміг мені наважитись досягти успіху в психотерапії.
В дитинстві в мене були друзі в школі і дворі. В мене було декілька велосипедів, футбольні м’ячі і незліченна кількість футбольних кед, які жили місяць-два від сили, тому що я їх нещадно знищував на асфальтованому та гравійному полі, граючи футбол. Домашній комп’ютер з’явився в чотирнадцять років, а інтернет в шістнадцять.
Мої батьки … в цьому місці мені важко правильно підібрати слово, крутиться на язику або “часто” або “інколи” … сварились і конфліктували дома. Для мене маленького це було занадто. Я не витримував такої сильної вербальної агресії. Судячи з усього, дитинство моїх батьків, якщо взяти тільки психологічний аспект, було важким. Вони 1955-го і 1954-го років народження. Знамениті психоаналітики, Джон Боулбі і Франсуаза Дольто, приблизно в цей час зробили свої відкриття про важливість прив’язаності дітей до мами чи іншої особи, яка піклується про них, в перші роки життя. В той час люди не розуміли емоційних потреб дитини і ситуація дитячої травматизації була справою буденною і масовою у всьомі світі.
В зв’язку з травматизацією виникають небезпечні викривлення сприйняття реальності. Порушується здатність бачити, чути, відчувати, довіряти, вірити в хороше. Моїм батькам важко доводилось в сімейному житті, на жаль, і нам з сестрою діставалось нерідко.
З такими психологічними даними не зіштовхуватись лобами, схоже, було неможливо. Звісно, це на мене діяло деструктивно. Звідси витікають ті проблеми, з якими я прийшов в терапію: комплекси сорому, провини, страху, занижена самооцінка, проблеми з вірою в себе, алекситимія, як нездатність розрізняти і усвідомлювати свої почуття. Занадто сильний стрес негативно впливав на мою когнітивну, пізнавальну діяльність. Від цього сильно страждали мої особисті стосунки і здатність до досягнень.
Будучи спостерігачем, а інколи і учасником конфліктів в сім’ї, в мене сформувався сильний комплекс рятівника. Спостерігаючи за тим, як мій дитячий світ тріщить по швам, я старався з усіх сил допомогти вирішити проблеми батьків, щоб врятувати свій світ. Я старався бути переговорщиком, перекладачем, висловлюючись по-сучасному, фасилітатором і медіатором в стосунках. Дитина рятівник.
В Вінниці я закінчив школу (2005), коледж (2008) і трирічні курси англійської мови (2008). В моєму житті з вісімнадцяти до тридцяти одного року явно виділяються три етапи, один чотири роки і два по пять років. Я їх нижче опишу.
Етап перший – з вісімнадцяти до двадцяти одного року
Здається, що у вісімнадцять років в мене виник новий рівень самосвідомості. Я почав шукати життєво важливих знань. Схоже, почав розуміти, що нікого врятувати не виходить. На той час, в мене сформувалась занижена самооцінка. Крім комплекса рятівника, в мене були сильні комплекси вини і сорому. Загальна емоційна пригніченість, особливо пригнічена агресія. Я переживав хронічний стрес, регулярну фізичну втому і болі в тілі, в спині, в ногах, головні болі, біль в очах. Стрес негативно впливав на моє мислення і поведінку.
Мені було важко вчитись і спілкуватись з людьми. Я був серйозно психологічно надломлений. Ніхто цього не бачив в моєму оточенні. Я поняття не мав що я відчуваю, які бувають емоції, як створювати стосунки. Популярна порада – “будь собою”, приводила мене в ступор, тому що я не знав хто я. Структура особистості була порушена в різних місцях, а необхідні базові особистісні якості блоковані або не розкриті. Такі були наслідки травмуючих подій.
Я переїхав до Києва і поступив в університет на міжнародну економіку. Паралельно навчанню, я працював, і, що найголовніше, я багато вчився в рамках самоосвіти. Мені потрібно було зрозуміти як покращити своє психологічне і фізичне здоров’я. Я так погано себе почував фізично і емоційно, що, з великим смутком відмовив собі в мрії – поїхати в Штати на літо. Я думав, що я просто не впораюсь, я в Україні ледь тримався.
Я вклав всі свої сили в навчання, ні, не університетське, це номінальна корочка. Я читав багато книжок, статей, слухав семінари і лекції по історії, філософії, релігієзнавству, соціології, економіці, психології та іншим наукам. Я знайшов людей, як займались просвітництвом та навчанням публіки по власній ініціативі. За чотири роки сумлінної праці по самоосвіті, я прийшов до висновку що мені варто зайнятись психологією.
Найважливішою людиною в моєму житті на даному етапі став Володимир Михайлович Зазнобін. Він, на все життя для мене, залишиться найважливішим і найціннішим вчителем і наставником. Він, разом зі своїм колективом, зробив дуже багато, для того, щоб такі молоді люди як я, і не тільки, отримали знання про світ і людство, які дозволяють знайти свій оригінальний, творчий, індивідуальний шлях в житті.
Так ось, за ці чотири роки я робив наступне. Три роки вчився на стаціонарі в ВУЗі, четвертий рік перевівся на заочну форму, коли зрозумів, що економіка це не те. Працював на повну ставку на таких позиціях де був вільний час, левову частину якого я витрачав на самоосвіту.
Другий етап – з двадцяти двох до двадцяти шести років
Знайома дівчина порекомендувала мені звернути увагу на гештальт-терапію. Я прочитав декілька книжок по ГТ і мені сподобалось. В 2011 році, в двадцять один рік я поступив на пятирічну програму підготовки гештальт-терапевтів. З економікою було покінчено, я вирішив зайнятись гештальт-терапією. Моє студентське життя продовжилось ще на шість років. Потім розпочалась приватна практика, але про це згодом. З другої спроби я потрапив до хороших тренерів. Володимира Філіпенко з Мінська, Анни Бичкової з Києва і Кирила Хломова з Москви.
Підготовка триває п’ять з половиною років. Вона складається з:
– базової групи, яка працює весь цей час в форматі триденок раз в півтора місяці;
– спеціалізованих груп, де вивчаються специфичні теми в психотерапії (спеціалізації тривають по року-півтора по 6-8 триденок, щомісячно в середньому);
– роботи в трійках з одногрупниками з базової групи, два з половиною роки, по два рази в місяць, по три години;
– проходження індивідуальної психотерапії, від одного року щотижнево;
– групової психотерапії один раз в два тижні, по три години в середньому;
– щорічних конференцій;
– і літніх виїзних шкіл, гештальт-інтенсивів, по 11 днів, де студенти отримують терапію, практикують надавати терапію клієнтам і отримують супервізії на свої роботи.
Паралельно психотерапевтичній підготовці в гештальт спільноті я отримав другу вищу освіту по психології за два з половиною роки.
Час з 2011 по кінець 2016, я присвятив психотерапевтичному пропрацюванню і психологічній освіті. Для того, щоб забезпечити всі ці навчальні і терапевтичні проекти я працював весь час, аж до початку практики, в фінансовій сфері, в основному. Після трьох років навчання я почав практикувати безкоштовно і за символічну ціну, для напрацювання досвіду. Це 2014-2016 роки.
Приблизно через три роки після початку терапії я зустрів свою майбутню дружину. Ми в стосунках вже дев’ять років. Відносини з Олею зробили мене більш лагідним, емпатійним, турботливим, спокійним. Мені вдалось скорегувати свій тривожно-уникаючий тип прив’язаності, ближче в сторону довіри і безпеки. Це дуже гарно відобразилось на моїй впевненості в собі та почуттю захищеності. Оля теж вирішила стати психотерапевтом.
Це були надзвичайно контрастні п’ять з лишнім років життя. Робота в офісі характеризувалась монотонністю, механістичністю, я там нерідко відчував себе сонною мухою, здавалось, що час стоїть на місці. І навпаки, життя на навчальних, терапевтичних проектах і в особистих стосунках було насичене, яскраве, важке, цікаве, бадьоре та інколи болюче.
Я щиро радий, що в моєму житті відбулись всі ті знайомства, зустрічі та відносини, завдяки яким я сформував свою професійну ідентичність, хоч цей шлях і доволі важкий.
Третій етап – з двадцяти семи до тридцяти одного року
В двадцять сім років, в 2017му, я почав розвивати свою приватну практику, як основний вид професійної діяльності. На цьому етапі я продовжував вчитись з інтенсивністью заходів раза в два менше порівняно з першими шістьма роками, і фокус моєї роботи змістився на отримання супервізій на свої роботи.
Я не зміг знайти хорошого варіанту, щоб влаштуватись в якусь організацію і попрацювати в штаті психологом декілька років. Найбільш життєздатним варіантом виявилось просто розпочати приватну практику. Я дав собі час освоїтись, я не поспішав і працював з тією кількістю людей, яка в мене була.
Кожний психотерапевт будує свою практику виходячи з його особистісних і соціальних якостей і ресурсів. Я вів свою практику в Києві, в офісі. Вона складалась з індивідуального пройму городян. В ній було і залишається зараз приблизно половина англомовних клієнтів, або носіїв мови або тих, хто використовує її як свою другу мову. Також, я проводив психотерапевтичні групи. На групи до мене приходили люди, які цікавляться психотерапією для себе, а також студенти навчальних програм по гештальт-терапії.
Особливістю практики в той період було те, що я багато працював з англомовними клієнтами, завдяки знанню мови і мого щирого інтересу і зануреності в Західну культуру, а також проведення психотерапевтичних груп. Робота з групами і робота на англійській мові, це була моя окрема гордість і задоволення.
Крім отримання супервізій на свої роботи, той період мого життя також характеризується моєю участю в житті спільноти на колегіальному, горизонтальному рівнях. Мені було цікаво дізнатись як виглядають і як працюють інші терапевти, з яких людей складається професійна частина нашої спільноти. Тому я прийняв участь в чотири-річному проекті третього ступеню і відвідав багато інтенсивів в ролі супервізора. Мені здається, я в повній мірі задовольнив свій інтерес і сформував більш реалістичне уявлення про людей.
Все якось рухалось, розвивалось, я отримував досвід, згладжував свої гострі кути, будував плани, створював нові зв’язки. Потім в Україні почалась війна, яка застала мене зненацька. 2022 рік – це чорна сторінка в моєму житті і житті десятків мільйонів моїх співгромадян. Я не думав, що люди підуть на війну такого масштабу тут. Я не думав, що російська влада настільки дурна і здеградована. Я не думав що наші справи настільки погані. Мені здавалось я краще розумів, що відбувається. Розпочалась надважка множинна криза. На її переживання пішла більша частина моєї енергії в тому році. Моя практика зменшилась втроє, потім розширилась. Ця криза запустила переоцінку поглядів і цінностей в моїй свідомості.
Четвертий етап – з тридцяти двох по тепер
Я знаходжусь на першому році четвертого життєвого етапу, він тільки почався. Крім негативних подій пов’язаних з війною, які здавалося, затопили собою майже весь простір мого життя, в ньому було і хороше, цінне і важливе. Через два дні після мого дня народження у нас народилася дочка і ми з дружиною стали батьками. Ми назвали її Алісою, на кшталт головної героїні казки “Аліса в країні чудес” Льюїса Керрола. Ця маленька людина просто вражаюча!
Останні 4-5 років я, час від часу, слухав подкасти про використання психоделіків в психотерапії і лікуванні психологічних травм. В цих подкастах приймали участь не аби хто з вулиці, а хороші вчені, дослідники, люди з нормальною репутацією і позиціями у визнаних офіційних структурах, що дуже важливо в цій темі. Моя цікавість взяла верх і я влаштував собі такий досвід в кінці 2022 року.
Я спожив порцію псилоцибінових грибів і пережив психоделічний досвід, який тривав години три-чотири. В цьому стані зміненої свідомості дуже добре думається, відчуваються емоції і тілесні відчуття. Напевно, головне що я від цього отримав, це більш глибока здатність до емпатії. Я думаю, ця субстанція допомагає краще інтегрувати свій життєвий досвід, якщо на це є сили. В цілому, для мене це був позитивний досвід і я не відчуваю, що хотів би його повторити.
На цьому я закінчу свій життєпис. Я постарався привідкритись, трохи розповісти вам про себе і свій життєвий шлях. Надіюсь в мене вийшло. Дякую за вашу увагу і інтерес до мене!
Березень 2023
Національна Асоціація Гештальт-Терапевтів України
Базові курси
2016 – 2020 – 3 ступінь – «Удосконалення в гештальт-терапії» (Данила Хломов, Алла Повереннова, Володимир Кулішов) – 580 годин
2011 – 2016 – 1 та 2 ступені – «Теорія та практика гештальт-терапії» (філософсько-клінічний підхід), (Володимир Філіпенко, Ганна Бичкова, Кирило Хломов) – 930 годин
Спеціалізації
2019 – 2020 – Спеціалізація «Теорія розвитку в гештальт-підході: вікові кризи» (Олена Баєва) – 180 годин
2015 – 2018 – «Клінічна гештальт-терапія» (Филипенка Володимир, Вишневська Алла, Якубівська Ірина, Майдан Ірина) – 330 годин
2015 – 2017 – «Робота з кризами та травмами в гештальт-терапії» (Алла Повереннова, Ніна Голосова, Сергій Ситник, Баєва Олена) – 180 годин
2014 – 2016 – «Групова психотерапія в рамках гештальт-підходу» (Данило Хломов, Олена Калітієвська, Ніна Голосова, Алла Повереннова, Таїсія Тадика, Вікторія Кулішова, Роман Сидорченко) – 210 годин
2013 – 2014 – «Діалогово-феноменологічна модель у гештальт-терапії» (Ігор Погодін) – 180 годин
Гештальт інтенсиви - 936 годин
2012, 2013 - В ролі клієнта: «Азовський Інтенсив», «Одісея Гештальту»
2014, 2015, 2016 - В ролі терапевта: «Ризикуючи Бути Живим», «Київський Гештальт Інтенсив», «Одісея Гештальту», «Місце Зустрічі»
2018, 2019, 2021 - В ролі супервізора: «Київський Гештальт Інтенсив», «Одісея Гештальту», «Різдвяні зустрічі», «Київський Гештальт Інтенсив», «Місце Зустрічі», «Карпатський гештальт», «Одісея Гештальту».
Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП),
Спеціальність – «Психологія», 2016р.
Гештальт інтенсиви та конференції
2012, 2013 - Інтенсив - підготовка гештальт-терапевтів
У ролі клієнта: «Азовський Інтенсив», «Одіссея Гештальта»
Годин практичних занять - 144
2014, 2015, 2016 - У ролі терапевта: «Ризуючи Бути Живим», «Київський Гештальт Інтенсив»,
«Одіссея Гештальта», «Місце Зустрічі»
Годин практичних занять - 288
2018, 2019, 2021 – У ролі супервізора: «Київський Гештальт Інтенсив», «Одіссея Гештальта», «Різдвяні зустрічі», «Київський Гештальт Інтенсив», «Місце Зустрічі»,
"Карпатський гештальт", "Одіссея Гештальта"
Годин практичних занять - 504
2012, 2015 - 8-а Українська Гештальт Конференція, 11-а Українська Гештальт Конференція
Годин практичних занять - 42
2018, 2019 - 14-а Всеукраїнська Гештальт Конференція, 15-а Ювілейна Українська Гештальт Конференція
Годин практичних занять - 42
2020, 2021 - 16 Всеукраїнська Гештальт Конференція Онлайн, 17 Всеукраїнська Гештальт Конференція
Годин практичних занять - 42
Для багатьох це виглядає незвично, ми розуміємо. Але у психотерапії/консультуванні передплата — це стандарт професійної етики, що забезпечує стабільність процесу.
Чіткі фінансові межі створюють безпечний простір, де обидві сторони поважають час та зусилля одна одної.
Радимо почитати більше про психологічні та організаційні причини передплати у статті.
