Особисті межі. Не працюють кордони- страждають відносини
Не працюють межі-не задовольняють стосунки, падає якість життя, мучить самотність
Кордони-одна з фундаментальних тем у психології. І дуже важлива в житті.
Кордони вирішують більшу частину емоційних та особистих проблем.
Вони необхідні у відносинах з коханими, дітьми, родичами та сусідами.
Щоб відносини приносили радість та задоволення, необхідні правила взаємодії. Чим зрозуміліша правила, тим легша взаємодія.
В навколишньому світі кордони легко побачити. Це паркани будинків, написи на табличках «приватна власність», шлагбауми, навіть колючий дріт.
Для наочного розуміння, проведемо паралель з будинком.
Кордон-це паркан навколо свого будинку. Так ми відокремлюємо та даємо зрозуміти іншим людям, що це наша власність. Людина, що володіє цією власністю, повинна за нею доглядати, утримувати в порядку, це її відповідальність. Все, що за парканом – не його відповідальність. Ми ремонтуємо наш будинок, поливаємо галявину, ставимо гойдалки які нам подобаються. Наш будинок-наші правила. Все, що за парканом, не наша справа. Ми можемо полити сусідський лужок, лише за умови, що господарі сусіднього будинку попросять нас про допомогу. Охороняти їх також. Простіше кажучи, ви і тільки ви повинні стати прикордонником на варті своєї власності. >
Кордони потрібні не, щоб відділятися від інших, а щоб піклуватися про себе.
Фізична межа
Основний бар'єр який відокремлює нас від іншого-це наша шкіра.
Наше фізичне я. Завдяки йому ми відчуваємо свою відмінність від інших.
Це найраніший кордон. Вона формується в дитинстві, коли батьки беруть нас на ручки, тим самим даючи зрозуміти, про нашу окремість від мами.
Жертви фізичного та сексуального насильства не відчувають, що їхнє тіло тільки їхня власність. Вони мають реальний досвід, коли будь-хто може вторгатися в їхнє тіло і робити все, що захоче.
Наші інструменти у побудові кордонів:
-Слова
< Якщо представити аналогію для приватної власності. То для охорони власності є таблички та документи у яких прописано хтось господар. У духовному світі ця огорожа невидима, але чутна. Для цього природа забезпечила нас мовним апаратом. Слова як сигнальні ракети. З їхньою допомогою ми розповідаємо іншим, що відчуваємо, ділимося бажаннями та своїми емоціями. Запрошуємо до взаємодії та зупиняємо неприємне нам спілкування.Ні-найпотрібніше слово у встановленні своїх кордонів. А також найдієвіше для запобігання небажаному заходу на нашу територію.
Емоційний кордон
Почуття
Вони відіграють величезну роль у нашому житті. Це індикатори нашого стану. Якщо нам добре, ми відчуваємо любов і радість, якщо ми не задоволені-злість і лють. Почуття дають сигнал, що виникла проблема. Потрібно звернути увагу. Це маркери нашого стану. І це наші помічники у встановленні кордонів. На них ми орієнтуватимемося, щоб тримати свій будинок у чистоті.
Основна ідея в тому, що ваші почуття знаходяться на вашій території. Ви тільки знаєте, що ви зараз відчуваєте. Коли людина не в ладі зі своїми почуттями, вона дозволяє іншим людям розповідати, що вона повинна відчувати, дозволяє ігнорувати свої почуття і не вважає їх значущими. Звідси всім знайомі історії газлайтингу, відносини, маніпуляції. Як формуються кордони Кордони не передаються у спадок, їх треба визначити самим. Формування меж-процес динамічний і безперервний. Хоча найвідповідальніша фаза починається в дитинстві, коли закладаються основи характеру людини. Він має засвоїти, що у світі йому радіють і що світ — місце безпечне. А мама та тато повинні оточити його любов'ю та теплом. На цій стадії завдання матері полягає в тому, щоб ласкаво навчити дитину здоровому спілкуванню з навколишнім світом. І сполучною ланкою між дитиною і світом стає мати, тобто найчастіше це буває саме мати, але батько або інша людина, яка дбає про дитину, може виконати цю роль з таким самим успіхом.
Дитина росте. Він наситився любов'ю і точно знає, що йому в цьому світі раді. Тепер він готовий спілкуватися із зовнішнім світом, відчуваючи себе окремо від матері.
Усім знайомий період дитячих істерик, небажання ділитися іграшками, їсти те, що пропонують батьки, одягатися як хоче мама. Улюбленими словами стають: ні, моє, не хочу, не буду. Їх ще називають нехочухами. Дуже важливий період, коли формуються емоційні межі. Якщо батьки обсікали малюка в гніві, не витримували істерики, відправляли до своєї кімнати і наказували не повертатися доки не заспокоїшся. Тим самим транслювали твої почуття не важливі. відчувати те, що ти відчуваєш погано. Не дозволяли вибирати одяг, їжу, іграшки. Тим самим сигналізувати- ти не знаєш як тобі краще, ми тобі розповімо. Роби, як ми сказали.
Перед батьками стоять два завдання, пов'язані з дитячим «ні». По-перше, вони повинні створити такі умови, за яких дитина не боялася б сказати це слово. Так, вони допомагають формуванню емоційного кордону. Безумовно, діти часто не можуть правильно вибрати бажане для себе, але все ж таки у них має бути можливість сказати «ні» і бути впевненими, що до них прислухаються. Якщо діти в період встановлення емоційних кордонів , відчувають нестачу спілкування зі своїми дорослими Вони не навчаться розвивати у своїй душі чуйність, поступливість та любов. Вони навчаться боятися та ненавидіти свою агресивність, правдивість та індивідуальність. Вони вчаться не довіряти самим собі.
Не працюють кордони-руйнуються стосунки, страждає робота, падає якість життя.
Є кордони, що творять. Це те, що визначає нашу особистість, наші цінності, наші духовні важливості. Вони визначають нас як особистість – ось це я, а ось це вже не я. Вони більше про стосунки із собою. Вони постійні та непорушні.
А є межі захисні. Кожній людині доводиться з їхньою допомогою взаємодіяти з людьми. У дитячих, любовних, робочих відносинах.
Кордон потрібний, щоб ми наочно бачили, за що відповідаємо ми, а за що ні. Вони розмежовують наші обов'язки та обов'язки інших людей. Невміння встановити бар'єр породжує плутанину, де наші обов'язки, а де інших людей.
Прикордонна риса дає мені розуміння, де я закінчуюсь і починається інша людина. Все, що за прикордонною лінією-не я, не мої обов'язки піклуватися про інше.
Включаючи як фізичну частину, так і емоційну. Не наш обов'язок робити життя інших людей краще без їхнього прохання.
Це правило працює і в інший бік. Той, хто не дотримується і не дбає про свої межі, заступає на чужі.
Усім відомі випадки із серії: як надихати чоловіка працювати? Як змусити дитину робити уроки?
Коли ми знаємо, де наші кордони, ми повинні попередити інших, що буде за їхнє порушення.
Мені подобається, і ось так можна, а якщо ти вчиниш так-наші стосунки закінчаться. Наслідки-це правила, за якими можна з нами взаємодіяти. Завдяки їм ми й оточуючі знаємо що можна, а що не можна. Так легше захищати наші цінності та демонструвати іншим правила гри. прийняття на себе відповідальності за свої рішення та за наслідки цих рішень. Цілком можливо, що ви самі не дозволяєте собі ухвалити рішення чи зробити вибір, результатами якого будете задоволені.
Проблеми виникають, коли люди не розуміють межі відповідальності. Ми можемо любити одне одного, а не бути один одним. Я не можу відчувати за вас ваші почуття. Я не можу думати про вас. Я не можу поводитися за вас, як належить.
Отже, ми встановили, що наші почуття і наш стан це наша турбота. Коли нам холодно, ми можемо одягнути куртку або ввімкнути опалення. Коли ми голодні-наше завдання роздобути собі їжу. Ми можемо попросити подбати про нас свого партнера. Ми пам'ятаємо, що для цього ми маємо слова. Він не повинен вгадувати наші бажання, опікуючи нас, здогадуватися, що нам потрібно. Ми теж не заступаємо на чужий кордон-не робимо за дитину уроки, не шукаємо чоловікові роботу, не ліземо в чуже життя з непроханими порадами.
Якщо нам щось не подобається, ми зупиняємо небажану поведінку словами. Ми будуємо діалог, спираючись на свої почуття. Ми довіряємо собі. І віримо своїм почуттям.