Що таке робота горя?

У статті розглядається психоаналітичне поняття "роботи горя". Як відбувається процес горювання? Які механізми у ньому задіяні? Що ускладнює чи унеможливлює цей процес?

Робота горя – це внутрішня діяльність зі совладання зі втратою, яка виконується нашою психікою, і та, що полягає у визнанні реальності втрати, що відбулася, а також поступового вилучення вкладеної нами психічної енергії (любові, прихильності, уваги, душевних сил) з образу втраченого об'єкта в нашій душі та поверненні її у власне "Я", у свою особистість. Втраченим об'єктом може бути як кохана людина, так і те, що було нам дорого, з чим ми себе пов'язували – наприклад, місце проживання, робота, улюблена справа, батьківщина, наші ідеали, вірування тощо.

Цей процес супроводжується сильним душевним болем, що виникає через «прорив» наших психічних захистів (умовно кажучи, фільтрів, через які ми дивимося на світ і які бережуть нас від визнання неприємних і нестерпних фактів реальності), а також через сильне розчарування у тому, що надія на повернення втраченого здійсниться.

Після закінчення роботи горя, після закінчення терміну горювання, вилучена енергія повертається назад в "Я", що дає можливість вкладати її в нові об'єкти, нові відносини, нову діяльність. При цьому образ втраченого об'єкта знаходить своє місце в нашій душі, вже не викликаючи такого сильного болю, а час, проведений з ним, вбудовується в систему спогадів як набутий досвід, думки про нього супроводжуються почуттям, яке можна назвати «світлою пам'яттю». 

Як писав Бенно Розенберг, робота горя парадоксальна: вона стоїть на варті майбутнього і служить нашому "Я", яке відповідальне за проживання в реальності тут і зараз (повернена енергія живить нас, даючи можливість створювати нове), але ця робота може бути пророблена лише шляхом неодноразового «перепроживання» минулого – адже вона виробляється в результаті актуалізації спогадів про втрачений об'єкт. Пісні, що нагадують про кохану людину, відвідування місць, де були разом із нею, розмови з людьми, які пам'ятають її, навіть, коли ми поливаємо квіти, що вона посадила і т.д. – у цей час наша психіка робить хворобливу роботу горя, і вилучає енергію з минулого, спрямовуючи її в наше "Я", щоб після завершення цього процесу ми змогли б розпочати життя з опорою не на безвихідне почуття втрати, а на досвід, який назавжди залишається з нами.

Ця робота вимагає великих витрат психічної енергії, яку людина, що понесла втрату, вилучає з навколишнього світу, актуальних відносин, а також часу та здатності витримувати біль. У зв'язку з цим вона ніби відмовляється від усього, не маючи сил вести той самий спосіб життя, так само брати активну участь у взаєминах з оточуючими людьми, як це було до моменту втрати.

Саме тому не працюють поради «забудь », «відволікайся», «нового знайдеш», «займися чимось іншим, що підніме настрій», «не згадуй, не береди свої рани» та інше, коли процес оплакування ще не завершений. Лише коли ми маємо достатньо часу, можливості та душевних сил, щоб пам'ятати і переживати втрату, у нас більше шансів завершити горювання та адаптуватися до життя без втраченого, почати будувати свою долю без нього.

У разі, якщо в силу різних обставин робота горя не може бути виконана, наша психіка, яка завжди прагне продовження життя, знаходить інші способи адаптації до втрати, наприклад: депресія, самозаспокійлива діяльність (трудоголізм, алкоголізм, сильні навантаження в побуті, спорті, нав'язливі прагнення до розваг, які не приносять задоволення і служать способом уникнути нестерпних переживань і т.д.), або приходить до соматичного рішення і розвиває хвороби різних ступенів тяжкості.

Ст. Ворден вказує на такі фактори, які можуть ускладнювати процес горювання:

а) Особливості відносин з людиною, що пішла, такі як:

• сильна амбівалентність (одночасне співіснування суперечливих почуттів щодо нього – любові і агресії, гніву і прив'язаності);

• прихована ворожість;

• нарцисичний тип відносин, при якому  людини завдається непоправна шкода соціальному та психічному функціонуванню того, кого було покинуто, його почуттю власної повноцінності ;

• відносини сильної залежності, насильства;

• такі, відносини, де потреби людини у коханні, турботі, прихильності не задовольнялися.

Парадоксально, але саме хороші, теплі відносини, повні любові і взаємної прихильності допомагають психіці того, хто скорбить, швидше відпустити того, хто пішов, у той час, як складні відносини, незадоволеність у них під час спільного життя ускладнюють процес горювання. 

б) Обставини, в в яких трапилась втрата:

•  неможливість побачити фактичну смерть, наприклад, коли людина «зникла безвісти»; накопичення травм – безліч повторюваних травматичних подій, актуальних на момент втрати;

• почуття провини за те, що «не зробив усе можливе», щоб кохана людина залишилась;

• «соромні» та соціально неприйнятні обставини втрати (в'язниця, венеричні захворювання, суїцид, алкогольна або наркотична залежність) які призвели до смерті.

в) Особиста історія того, хто горює – кількість пережитих втрат, розчарувань у минулому та незавершене горювання за ними, наприклад, втрата близького в ранньому дитячому віці при тому, що оточення, не здатне було дати достатньої підтримки для її переробки, небезпечна прихильність.

г) Індивідуальні особистості людини, що понесла втрату, такі як: психічна крихкість, складності у переживанні розчарувань, тенденції до уникнення переживань, їх придушення, висока чутливість до сорому та відчуття надмірної відповідальності. 

д) Особливості взаємодії в сім'ї, такі як відсутність здібностей близьких до взаємопідтримки, дозволу прояву почуттів та емоцій, здатності оточуючих приймати та розділяти почуття інших, неможливість взаємної заміни ролей у сімейній системі.

е) Соціальні умови, відсутність у людини можливості отримувати допомогу в його оточенні, у тому числі матеріальну (у разі складних обставин) та психологічну підтримку тощо.

Література:

1. Трутенко Н.О. Кваліфікаційна робота «Горе, меланхолія та соматизація» в Інституті психології та психоаналізу на Чистих ставках

2. Фрейд З. «Сум і меланхолія»

3. Фрейд З. «Тармування, симптом і тривога»

3. Ворден В. «Розуміння процесу сумування», режим доступу: http://psyjournal.ru/articles/ponimanie-processa-gorevaniya…

4. Рябова Т.В. Проблема виявлення ускладненого сумування у клінічній практиці

5. Розенберг Б. "Мазохізм життя, мазохізм смерті"