Дорослі та діти. Про наше виховання... Як нас "прошивають"?

Діти приходять у світ чистою флешкою та поступово заповнюють її різним вмістом. Там, де дорослий не надасть значення (не зверне уваги), дитина охоче вбере губки, запише в свій розум розкидану інформацію. І, найчастіше, інформація не першої свіжості...

Вітаю вас, дорогі гості! Із вами Артем Паршуков. У цій статті я розповім про «виховання» дітей та дорослих. Чому я додав ще й дорослих? Тому що ми ніколи не виходимо з віку податливого для навіювання тих чи інших цінностей і переконань.

Просто діти не можуть чинити опір сугестії (навіювання) та дресирування, а ми (дорослі) іноді можемо. Хоч зовсім небагато. Хоча деякі дорослі індивіди справді міцні горішки, яких виправити може лише могила. Але таких мало, це рідкісні «герої».

Загалом, усі ми постійно перебуваємо під потужним впливом сугестивних команд від наших великих та малих урядів, теле-радіо новин, пліток друзів чи знайомих, та слів наших рідних . І так все наше життя.

Це непогано і не добре, просто так все влаштовано. З корисними, набутими під навіюванням, навичками (на зразок тих, як приготувати поїсти) ми в довантаження отримуємо і шкідливі (начебто приймати різні розслаблюючі речовини).

Обмін інформацією не переривається, і ми завжди, так сказати, в онлайні Так само й наші діти. Вони, як зелені новобранці, покірно вбирають все підряд і часто сильно завантажені всім на світі, від нешкідливих, на перший погляд, мультиків, мобільних консольних ігор, веселих строкатих реклам і до скандалів (сварок, криків) рідних, сусідів, друзів .

Діти приходять у світ чистою флешкою і поступово заповнюють її різним вмістом. Там, де дорослий не надасть значення (не зверне уваги), дитина охоче вбере губки, запише в свій розум розкидану інформацію. І, найчастіше, інформація не першої свіжості, сенсу та істини. Діти пишуть все без особливого розбору та фільтрації.

Дорослий хоч трохи фільтрує, ранжує, вибирає щось для себе цінне, а решта намагається ігнорувати, витісняти в підсвідомість, ховати про запас у несвідоме.

Коротше кажучи, себе ви вже прогаяли хе-хе) Ваші «голови» вже щільно завантажені і чимось гудуть як бджолиний вулик. Сподіватимемося, що там щось хороше, добре, корисне. Ну а якщо і ні, то це можна виправити на сеансі у хорошого «мозгоправа» коуча, психолога.

А ось голови ваших дітей ви самі в змозі звільнити. У них є всі шанси, завдяки вам, отримати в свої уми не різношерстний, рандомний контент, а рафінований вашим розсудливістю. Що ж можна чи навіть потрібно робити? Все просто! Дитина як папуга запам'ятовує те, що навколо неї твориться. Якщо в його присутності поводитися адекватно і гідно, то і він до цього прагнутиме.

Тільки не потрібно впадати в крайнощі. Дехто виховує дітей і ніколи їх не хвалять, слова доброго не скажуть, не обіймуть, не приголублять. Тримають у дистанції, ізоляції тощо. А деякі, навпаки, перехвалюють, залюблюють, затискують, ну дуже багато цукру та ніжностей…

Якщо даєш надто багато «плюс» самооцінки, дитина перетворюється на м'яку іграшку, зазнається, не знає дистанцій, не знає меж, не усвідомлює, як можна чинити і з ким, а як не можна. Всі його поняття «добре» і «погано» змащені, і дуже слабкий механізм мотивації до діяльності, велика ймовірність того, що швидко здаватиметься перед труднощами. Може зустріти раптовий удар від людей, які не підтримують гру «похвали мене краще за всіх» і після розчаруватися, закритися, озлобитися… Ну, а якщо взагалі не підтримувати, не любити дитину, усуватися, чи щось у цьому роді, дитина буде, швидше за все, недовірливою, холодною, скривдженою, одинаком, параноїком, його емоційний інтелект буде низьким і емпатія до живих істот буде знижена…

Має бути золота середина! Якої можна досягти частим спілкуванням з дитиною. Спілкуванням про все у світі. На різні теми, які вас разом з ним оточують, про те, з чим ви в житті стикаєтеся. Хваліть навіть не за успіхи, а за саму участь, за ініціативу, усвідомленість, життєвість, бажання. Промахи та помилки, поразки теж важливі, їх треба разом обговорювати, коментувати, допомагати усвідомити їхню причину. І найголовніше у спілкуванні зі своїми дітьми – це саме спілкування, спільний час разом, де завгодно, але чим частіше, тим краще! Зрозуміло, що зручно віддати дитину няні, телевізору або телефону. Зручно відвернутися від дитини хоч ненадовго, але не робіть цього надто часто. Бо те, з ким спілкуєшся, на те й перетворюєшся. Вам же не потрібна няня з вашої дитини чи хтось із телевізійної програми, мультика, ігри, а?

Допомагайте дітям краще розуміти те, що відбувається. Розвивайте себе, щоб бути гідною опорою та порадником для своєї дитини. Вчіть дітей на власному прикладі, тим здібностям та навичкам, які спрацювали у вас, а не у когось невідомого з книг та кіно.

А на сьогодні все! Пишіть коментарі, ділитесь досвідом та думкою, і ми разом розберемося з цією цікавою та завжди актуальною темою! Усього хорошого, будьте щасливі вже зараз і завжди, любіть себе та свій світ. До побачення!