Трохи про сміливість мріяти

Буддійська мудрість свідчить, що помилка думати, що тільки з твоєї дзвіниці видно всю правду. Глухий завжди вважає, що ті, хто танцюють – божевільні.

«Десь над веселкою, високо-високо є місце-колиска, де живуть мрії. І ти можеш бути сміливим у виборі СВОЄЇ мрії», можливо, і не однієї.

Був період у моєму житті, коли в мене не було мрії. І не скажу, що це мене засмучувало. У всіх начебто є, а в мене немає. І що? Я тоді була така глибоко у своїй зоні комфорту! Як же там було спокійно та зручно! І кожного разу, роблячи кроки в бік будь-якого інтересу, я думала, що втримаюся в ній, цій СВОЄЇ зоні комфорту.

А ні!!! Прийшло усвідомлення, що у своїй комфортній самоті, я перебуваю поза дорогою, я зійшла з неї і сиджу сама по собі, спостерігаючи за тим, що відбувається. І це так смішно, легко спостерігати за деревами на вітрі, за перехожими, які активно спілкуються телефоном, за освітленими увечері вікнами у квартирах, фантазуючи, що там зараз відбувається. Спостерігаючи, фантазуючи, згадуючи, не особливо замислюючись про сенси життя. Але тоді хто Я, чи жива Я? І чого взагалі хочу? Чого уникаю, не хочу?

А не хочу контактів, які пригнічують мене, не хочу залучатися до вирішення проблем близьких людей, яким відмовити не можу. Не хочу страждати від того, що від мене близькі чекають на те, що дати їм я не можу, не вмію. Усвідомлювати та приймати свою недосконалість. брати відповідальність, тобто. бути здатною до відповіді. 

І тоді, перебуваючи на самоті, у своїй зоні комфорту, чим я розплачуюся? Адже все наше життя – це взаємний обмін відчуттями, емоціями, почуттями, думками, діями. І не лише з людьми. Чим я плачу і чогось позбавляю себе, коли займаю позицію спостерігача. Адже, навіть просто спостерігаючи, я радію і злюся, сумую і турбуюся, соромлюся і ненавиджу. І бажання виникають! У від поставленої коми: ПІТИ НЕ МОЖНА ЗАЛИШИТИСЯ.

А плачу я тим, що позбавляю себе можливості мріяти і хотіти відчувати так, щоб самій собі заздрити. Позбавляю себе можливості бути справжньою, бути щасливою. І робити не те, що зараз мені здається найкращим, а то як Я ХОЧУ, адже найкраще – не обов'язково моє. Знаю, що мрії там, де я реальна, а не там, де моя покращена версія.

І ось потрапила мені на очі фраза, з якої я почала «Десь над веселкою, високо-високо є місце -Колиска, де живуть мрії. І ти можеш бути сміливим у виборі своєї мрії». Вона написана моєю футболкою англійською мовою, я просто звернула на неї увагу і перевела текст.

І зрозуміла, що життя дає мені величезну кількість шансів вибирати, брати відповідальність за вибір і при цьому знати, що МОЯ зона комфорту також є в мене. Я завжди можу туди піти за бажання. Зрозуміла, що я можу мріяти, але не просто мріяти і нічого не робити, а мати мрію як вектор руху, мого руху навіть коли буває, що й рухатися не хочеться. І думка про колиску з мріями наповнює мене енергією та розумінням, що я можу здійснитися!

Колись на початку мого сімейного життя мені мріялося про маааленьку однокімнатну квартиру, але свою і з високою стелею. Зараз у нас не велика, але дуже затишна «троячка» з високими стелями. І я думаю, ось чому мріяла про однокімнатну? Мріяла б про «троячку», може й жила б зараз у великому будинку.

Сьогодні я сміливо мрію. Вчуся розрізняти "краще" та "моє". Знаю, що мрія має потенціал не здійснитися, адже вона більш вільна, ніж мета, вона любить свободу. 

 Мрію і про те, чого раніше не дозволяла. І навіть про те, щоб нарешті біля дзвону світу в Нью Йорку, який був відлитий у 1954 р. з монет, зібраних дітьми 60 країн світу, не було причин бити на сполох, щоб зупиняти збройні конфлікти світу.