Як тобі живеться у твоїй родині?
Згадується епізод із минулого. Робочий день добіг кінця, збираючись додому, я звернула увагу на колегу, що примостився на стільцях лежачи. Поцікавилася, чому не йде додому, відповів: «не хочу, рано ще. Прийду так, щоб одразу лягти спати».
Трапляється так, що людина не задоволена своїм життям – чи в сім'ї, в суспільстві, на роботі. У кожного є якісь очікування та претензії: чоловік винен, начальник, уряд, і взагалі – світ не справедливий! Що ж – це правда, світ нам нічого не винен, і він не відповідає нашим очікуванням.
Як ми пам'ятаємо, одна з буддійських істин – наші очікування є джерелом страждань. Але як відмовитись від них, коли є тверде переконання – що має бути саме так, не за Образом Творця, а за моїм власним образом. Це призводить до нерозуміння в сім'ї та соціумі, накопичується втома та дратівливість, підвищується тривожність. Все це виплескується на голови наших близьких, тягне у себе протиріччя, посилює напруженість. Потрапляючи в простір такої родини, завжди відчуваєш дискомфорт. Спілкування формальне чи підкреслено ввічливе, а буває акторсько-грайливе. І за відомою фразою «не вірю», близькі люди починають закриватися. Все менше вони розуміють один одного, довіряють свій світ іншому, втрачають контакт із собою та близьким. Начебто й живуть під одним дахом, але на різних хвилях. Відірваність та закритість спонукають нас домислювати внутрішній світ близького, його думки, почуття, мотиви. Ми самі наділяємо його деякими особливостями і самі надаємо сенс його вчинків. Даємо суб'єктивну оцінку цьому і або прагнемо виправити його на краще, або віддаляємося ще далі.
Нам здається, що ситуація є невиправною, що виною всьому – наш партнер і, якщо буде інший, то все зміниться. Так руйнуються стосунки та сім'ї.
А як у вас? Чи подобається вам жити у своїй сім'ї зараз? Бути членом вашої родини – це цікаво? Чи є ви другом для своїх близьких, а вони вам? Чи є довіра між вами? На що схожа ваша сім'я?
